Love - Коли світ говорить шепотом, Love

Розділ 10: Знову чути світ

Світ повернувся повільно.
Не раптом, не голосно — наче хтось стискав клаптик світла в долонях і обережно розгортав.

Спочатку — її подих. Рівний, глибокий.
Потім — стукіт серця. Втомлений, але впертий.
А далі — тиша, що більше не лякала, а лікувала.

Я відчував, як вона лежить, як повільно гладить живіт. Її долоня була трохи холодна, трохи тремтячa — але в тій тремтінні було життя.

— Привіт, малюк, — нарешті сказала вона. — Я так боялася тебе втратити…

Її голос був ніби вперше — глибший, ніж раніше. У ньому звучала пам’ять про біль, про лікарняні коридори, про тривогу…
Але ще більше — віра. Нова. Та, яка приходить після бурі.

— Ми з тобою ще не народилися, а вже пройшли війну, — посміхнулась вона. — Ти — мій воїн. Маленький, але такий сильний.

Я ворухнувся у відповідь. Тихо, але щиро.

І вона знову почала говорити зі мною щодня.
Не так, як раніше. Тепер у її словах була мудрість.
Вона розповідала мені казки про зірки, які ніколи не згасають.
Про траву, яка проростає крізь асфальт.
Про людей, які виживають після буревію і вчаться сміятися знову.

— Я тебе чекаю, — повторювала вона, — але вже не просто як мамa. А як та, хто знає: ти — диво. Наше маленьке світло після темряви.

---

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍