Кері Ло - Коли ти поруч , Кері Ло

Емі 

Прокидаюся від того, що очі сліпить яскраве світло. Мружуся, потім відкриваю їх повністю — і тут же голову пронизує різкий біль. Чорт. Здається, я таки вчора перебрала.

Заплющую очі, намагаючись зібратися з думками. Але щось не так. Постіль незнайома. Запах теж. Повільно повертаю голову — і моє серце пропускає удар.

Поруч зі мною спить чоловік. Він лежить на спині, одну руку закинувши за голову, а ковдра сповзла, відкриваючи рельєфний торс. Прес, плечі, м’язи — ніби зійшов із рекламного постера. Ох…

Спогади накривають мене хвилею. Ось ми танцюємо, ось його губи знаходять мої. Клуб, таксі, ліфт, квартира. Його дотики, гарячі, впевнені. Як він роздягав мене, як пестив… Як доводив до екстазу знову і знову.

Тимофій. Його звати Тимофій. Це вже добре — значить, я не була настільки п’яна, щоб забути все. І, чесно кажучи, це навіть чудово, бо ця ніч… Вона була найкращою в моєму житті, було б шкода її забути.

Але якщо подивитися правді в очі, на тверезу голову я б ніколи не погодилася поїхати до нього. Яким би він не був красенем.

Від цієї думки в голові спрацьовує сигнал тривоги. Пора забиратися.

Я обережно вибираюся з ліжка, намагаючись не потривожити Тимофія. Збираю білизну, потім починаю шукати одяг. Якщо пам’ять мене не підводить, він роздягнув мене ще в передпокої…

Так і є. Знаходжу спідницю та кофтинку прямо на підлозі біля входу, натягую їх, потім тихо прокрадаюся до вбиральні. Швидко вмиваюся, виправляю зачіску та викликаю таксі.

Коли все готово, затримую подих і на пальчиках прослизаю до дверей. Ні звуку з боку спальні. Хух.

Я тихенько відчиняю двері, виходжу в коридор і, не озираючись, зникаю за рогом.

Таксі вже чекає біля під’їзду. Я поспіхом сідаю на заднє сидіння, кидаю адресу й відкидаюся на спинку, з полегшенням зітхаючи.

Гаразд. Усе пройшло гладко. Жодних незручних ранкових розмов, жодних «це була помилка» або «це був просто секс». Я зробила те, що було найрозумнішим у цій ситуації — просто зникла. Так простіше, втекти, ніж чекати коли тобі вкажуть на двері.

Але чомусь, замість полегшення, мене переслідує легке відчуття… розчарування?

Я стискаю губи й дивлюся у вікно. Надворі вже ранок, місто прокидається, люди поспішають у своїх справах. І ніхто навіть не здогадується, що за моїми плечима одна з найбурхливіших ночей у житті.

Телефон вібрує у сумці. Дістаю його й бачу повідомлення від Лізи:

«Агов, ти де? Вчора так швидко зникла з тим чоловіком, що я навіть не помітила! Все нормально?»

Нормально. Але я все ще трохи розгублена.

Відразу друкую їй відповідь, щоб не хвилювалася:

«Нормально. Поговоримо пізніше.»

Майже миттєво прилітає нове повідомлення:

«Окей. Але я чекаю подробиць.»

Я закочую очі й вимикаю екран. Ліза точно не відстане, але зараз мені зовсім не хочеться обговорювати ніч, яка, здається, досі пульсує у моїй пам’яті.

Я відкидаюся на сидіння та заплющую очі.

Його гарячі дотики. Важке дихання біля мого вуха. Те, як він вимовляв моє ім’я, змушуючи мене тремтіти…

Я зітхаю й тру легенько скроні.

Треба зосередитися на чомусь іншому.

Таксі зупиняється біля мого під’їзду. Я швидко розплачуюся, виходжу й на мить завмираю, вдихаючи свіже ранкове повітря.

Одна ніч — це просто одна ніч. Вона нічого не змінює.

Принаймні, я дуже хочу в це вірити.

Я заходжу в під’їзд, викликаю ліфт і нетерпляче дивлюся, як цифри повільно змінюються. В голові крутиться безладна мішанина думок, але я змушую себе зосередитися на чомусь простому — наприклад, на тому, що зроблю, коли зайду додому.

Гарячий душ. Чай або каву. А потім… а потім варто якось зібратися з думками.

Ліфт підіймає мене на мій поверх і я швидко заходжу у квартиру. Знімаю туфлі, скидаю сумку на крісло й одразу прямую у ванну.

Гаряча вода стікає по моєму тілу, змиваючи втому, алкоголь і залишки минулої ночі. Я заплющую очі, дозволяючи собі ще трохи побути в цьому відчутті розслабленості. Але варто мені провести руками по шкірі, як перед очима знову спливає образ Тимофія — його гарячий погляд, сильні руки, впевнені рухи…

Я різко видихаю й вимикаю воду. Досить.

Загортаюся в рушник і прямую на кухню, вмикаю кавомашину, а поки кава готується , знову беру телефон. Ліза вже надіслала ще кілька повідомлень.

«Я ж сказала, що чекаю подробиць!»

«Не ігноруй мене!»

«Окей, давай так: якщо це був просто секс на одну ніч, напиши «1». Якщо щось більше — «2».»

Я закочую очі й усміхаюся. Ліза завжди знаходить спосіб дістати мене.

Палець зависає над екраном. В голові ще раз проноситься все, що було цієї ночі.

Це ж просто одна ніч. Правда ж?

Я швидко друкую «1» і кладу телефон на стіл.

Кава готова, і я нарешті переключаюся на щось інше. Перевіряю робочу пошту, переглядаю список справ і складаю план на найближчі дні. Цього тижня буде багато роботи — зустрічі, звіти, дедлайни. І це добре.

Занурившись у справи, я сподіваюся, що робота допоможе мені забути цю ніч.

А завтра влаштую собі день для відпочинку — шопінг, кава, прогулянка містом. Мені потрібно трохи розслабитися й повернутися до звичного ритму.

Раптом дзвонить телефон. На екрані висвічується ім’я найкращої подруги. Без роздумів відповідаю.

— Привіт, Арі, як ти?

— Та нічого, але вже втомилася. Ходити все важче. Я набрякла, як повітряна куля, хочу вже швидше народити.

— Ну залишилося ж зовсім трохи? — запитую, мимоволі усміхаючись.

— Так, лікарка каже, що ще тижні два — і все. Скоріше б уже. А ти як там?

Я глибоко вдихаю, проводжу рукою по обличчю.

— Та… з Артемом розійшлася.

На тому кінці дроту — різка пауза.

— Що?! Як так?! — нарешті вибухає подруга.

— А цей козел дворогий зраджував мені, — відповідаю сухо, хоча всередині ще залишився гіркий осад. — Я застукала його на роботі з малоліткою з бухгалтерії. Він її прямо на столі в переговорній, уявляєш?