Katerina Школіна - 11 троянд. Ти впевнений, що ми бачимося вперше?, Katerina Школіна

Нарешті я доїхав, завертаю руля і паркуюся на своє місце. Вилажу, забираючи папку з переднього сидіння, ставлю авто на сигналку. Окидую оком свій височенний офіс. Обитель катувань одного генерального директора…
Тільки-но заходжу, привітавшись з охоронцем, як вже з ліфту назустріч мені виносить документи Христина. Сто відсотків побачила ж у вікно, що я заїхав на парковку і розтризвонила по усім відділам. 
Натягую на обличчя замість втоми суворий вираз.
- Матвій Олександрович, підпишіть, - підбігає секретарка. Під моїм важким невдоволеним поглядом вона німіє на секунду. Але вмить суне мені документи майже в обличчя. - Терміново підпишіть. 
- Ти не думала хоча б сказати що це? - питаю. До того ж могла б і привітатися…
У її очах стоїть німа відповідь: «А сам прочитати не взмозі. Я тобі папірець цей нещасний майже в морду засунула». Я роблю вигляд, що не бачу субтитри на її обличчі.
- Вибачте, - мямлить натомість.  Ще ні разу мені нічого не сказала, окрім цього слова, на будь-які зауваження. Тільки поглядом розстрілює. 
Я пробігаю очима по тексту і, не знаходячи в цьому нічого термінового і капець важливого, підписую. 
- Коли ти вже навчишся розділяти важливі документи та ті, що ще почекають, - роблю сувору ремарку і йду до ліфту. - Я продовжую роботу з документацією аудиту. Передай у фінвідділ, що мені до дев'ятої, - дивлюсь на годинник, на якому уже 8:30, - потрібні всі звіти по кожному філіалу конгломерату, який ми зараз перевіряємо. Я сподіваюся юрвідділ уже залишив звіти на моєму столі. І кави мені занеси.
За спиною чую як вона зітхає. В цілому Христина чимось схожа на хом'ячка, до якого ледве доторкнувся, а вже розрив серця.
Утім, так з усіма. Знову рутина. Тільки но я добираюся до потрібного поверху в забитому співробітниками ліфті, то одразу натрапляю на рядочок панночок, які очікують коло мого кабінету. 
- І що це ще за зборище? - втомлено тру переносицю. 
- Ми… сьогодні ж… співбесіда… - мямлить одна із дівчат я утримуюсь, щоб не простогнати вголос, варто мені згадати, що ще два дні тому Христина начебто говорила про співбесіду на місце помічниці мого замісника. Призначену… сьогодні.
Я відчиняю двері кабінету і кидаю через плече: 
- По одній заходьте через хвилин 5.
Знімаю піджак і вішаю його на свій стілець. Як і очікувалось, звітів з юрвідділу так і немає. Я набираю номер по селектору. 
- Володимир Іванович, - говорю начальнику відділу тільки-но він знімає слухавку, - я уже другий день чекаю звіт. Робота може зупинитися, якщо я не отримаю ВАШ звіт хоча б одночасно із тим, як мені принесуть звіт із фінансового відділу.
- Матвій Олександрович, ми працюємо, - щось мямлить мені у відповідь.  - Зачекайте ще трохи…
Зовсім вже з катушок злетіли. При моєму батькові вони ніколи не дозволяли собі прирікатися з начальством. Я завжди відчував їх зневагу. Було б плювати, якби це не стопорило роботу. Ну, подумаєш, не такий я, як декому треба. Ці двоє - єдині в компанії знають, що батько пустив пустий слушок про моє навчання за кордоном. 
З тих пір батькові дружки саботують мою роботу, бо засуджують рішення про зайняття мною цієї посади по протекції, а не за уміннями. 
Ніби мені це подобається! 
Ні кнут, ні пряник не допомагає. А батько з деяких пір більше не вмішується. Як мені вже все осточортіло…
І ось починається верениця претенденток на місце помічниці. З кожною наступною у мене очі лізуть на лоба все вище і вище. Таке відчуття, що Сергій розміщував не оголошення, а флаєри для набору акторів у погорілий театр.
Коли зайшла перша, я мало не посідів. Яскраво-фіолетове волосся, сережки майже до пупця і макіяж… У мене склалося відчуття, що вона зібралася не на співбесіду, а на східняк хіпстерів. Проти хіпстерів я нічого не маю, але могла хоча б вдягтися по офісному та натягнути несправжню усмішку.
Я спробував відкласти відволікаючий мене зовнішній вигляд і сконцентруватися на її професійних якостях. Коли я глянув у резюме, в якому по кожному пункту було лише одне речення…  про те, що було ще в шкільні часи… я закрив резюме і спробував усміхнутися. Вийшло коряво і, мабуть, схоже на хижий оскал. 
- Ми вам передзвонимо, - ввічливо завершив наше спілкування. - Прощавайте.
Вона з найневдоволеннішим виразом обличчя покинула мій кабінет. 
Я втримався від бажання перехреститися, бо її кисла мина вселила в мене впевненість, що вона точно мене прокляла. З завтрашнього дня буду возити в машині пляшку свяченої води.
Описувати усіх претенденток немає просто ніякого бажання. До половини дня я вже був не просто зморений… я був злий.
О 11:55 задзвонив селектор.
- Матвій Олександрович, - прозвучав голос начальника фінансового відділу Олексія Петровича. - я хотів Вас попередити, що фінансовий відділ затримає свій звіт. Ми ще не встигли все перевірити. Інспектори із східного філіалу не надіслали дані своєї перевірки. 
- А без цих даних ви не можете мені принести те, що є, - гиркаю на нього я. -  А інспектори східного філіалу вже донесуть якось. Я попереджав Вас, що чекаю результат на сьогодні ще минулого тижня.
- Ну, розумієте, ми ще не все відредактували, - твердої стає в стійку він.
- То дайте мені хоч чорновий варіант, - не відступаю. - Я хочу прочитати, що ви там наперевіряли.  Ви що з юрвідділом змовилися! 
- Матвій Олександрович, все не робиться так швидко, як ви собі думаєте.
Я вже починаю кипіти і мені вривається терпець. 
- То я візьму Вас і звільню разом з Володимиром Івановичем. Щоб не затримували роботу! - спокійним тоном відповідаю у селектор.
- Ми все життя пропрацювали з Володимиром Івановичем у цій компанії, - я буквально уявляю, як він скалиться. - Думаю, буде вкрай важко у розгар справи позбавлятися двох ключових фігур.
Цей старий хрич знає, що я його точно не звільню. Бо, дійсно, не маю часу розгрібати косяки ще й кожного відділу окремо. Але з ключовими фігурами це він загнув…
Може дійсно звільнити їх до чорта. Всеодно нічого не клеїться. Я на 100% впевнений, що вони змовилися і спеціально зупиняють роботу, щоб докласти батькові, що я не справляюся з посадою. Два довбаних динозавра.
- Я все ж чекаю. І майте на увазі, що незамінних немає, - гримаю на нього. Ці шакали вже дістали. Придумав же… Ще він жалітися побіжить. - Якщо дійсно не справляєтесь з роботою і посадами, то я звільню вас обох, - піднімаю голос все вище. - Хвилюватись за збитки не ваша єпархія. Може,  давно потрібно було позбутись всього старого і хилого. 
Я відмикаю селектор, не дочікуючись відповіді.
- Наступна! - гримаю, з'єднуючи селектор із секретаркою.