Елісса Фенікс - Відьма та її інквізитор, Елісса Фенікс

Глава 11. Випробування довіри

 

Карделія сиділа у своїй майстерні, опустивши голову, тоді як пальці механічно розтирали трави в ступці. Важкий аромат сушених рослин заповнював повітря, але навіть він не міг заглушити думки, що крутилися у її голові.

Ардіс знав.

Він підозрював її.

Але наскільки глибоко?

"Я не можу допустити помилки. Не зараз."

Вона вдихнула глибше, примушуючи себе заспокоїтися. Як би там не було, у неї був план. Їй треба просто витримати ще трохи, допомогти інквізитору знайти винного і спокійно повернутися до звичного життя.

"Але чи можу я бути впевнена, що він дозволить мені піти?"

Карделія стиснула щелепи. Ні, впевненості в цьому не було.

— Ти щось задумала.

Від різкого чоловічого голосу Карделія ледь не перекинула ступку. Ардіс стояв у дверях, схрестивши руки на грудях, і дивився на неї прищуреними очима.

— Я задумую багато речей, пане інквізиторе. Будьте конкретні.

— Ти відволікаєшся, — його голос був спокійним, але в ньому відчувалася напруга. — Думаєш не про те, що треба.

Карделія підняла брову.

— Ви читаєте думки?

— Я читаю людей, — Ардіс зробив кілька кроків уперед, зупинившись перед столом, за яким вона працювала. — Ти боїшся мене.

Карделія розсміялася.

— Я боюся вас? Ви переоцінюєте свою значущість, Ардісе.

Він не відповів одразу, тільки нахилився і сперся руками на стіл, змушуючи її відчувати його близькість.

— Не бреши, Карделіє. Я бачу, як ти напружуєшся, коли я поруч. Як оцінюєш кожне моє слово. Ти щось приховуєш.

"Заспокойся. Він хоче зламати тебе."

Карделія посміхнулася.

— Ви справді так впевнені, що я винна?

— Я не кажу, що ти винна, — тихо відповів він. — Але ти маєш відповіді, які мені потрібні.

Карделія нахилила голову, удаючи задуму.

— І що ви зробите, якщо я не захочу ділитися?

Ардіс прямо подивився їй у очі.

— Я знайду спосіб змусити тебе.

Вона відчула, як у животі щось похололо, але не дала собі цього показати.

— Це погроза?

— Це обіцянка.

Він вивчав її поглядом, наче намагався прочитати, що криється в її душі.

— Завтра ми підемо до голови селища. У мене є питання. І я хочу, щоб ти була поруч.

Карделія змусила себе кивнути.

— Як скажете.

Ардіс відступив, але коли повернувся, щоб вийти, ненавмисно зачепив її руку.

Спочатку це здалося випадковістю. Лише мить. Його пальці лише ковзнули по її шкірі. Але Карделія різко завмерла, бо щось схоже на легкий розряд струму пройшлося по її тілу.

Її подих перехопило.

Він теж відчув це — вона побачила, як його погляд змінився, на мить затримавшись на її обличчі.

Але вже за секунду Ардіс відвів очі і без жодного слова вийшов.

Карделія залишилася стояти, притискаючи руку до грудей.

"Що це було?.."

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍