Елісса Фенікс - Клятва на межі світу , Елісса Фенікс

Софія відчула, як напруга між ними загострюється. Її спина торкалася холодного каменю балкона, а перед нею — Орін, високий, небезпечний, його погляд був схожий на палаючий лід.
— Якщо ти не боїшся, то чому тікаєш? — його голос був тихим, але в ньому звучав виклик.
Софія глибоко вдихнула, змушуючи себе триматися.
— Я не тікаю, — вона звела підборіддя, дивлячись йому просто у вічі.
— Ні? — він нахилився ближче, його подих ледь торкнувся її шкіри. — Тоді що це було сьогодні біля вівтаря?
Вона напружилася.
Орін відчув її страх.
Він ніби тонкою голкою пробивав її броню, шукаючи слабке місце.
— Я поняття не маю, про що ти говориш, — відповіла вона рівним голосом.
Він усміхнувся. Але це була небезпечна усмішка.
— Я не зупинюся, Софіє. Якщо в тебе є таємниця… я її розкрию.
Їхні погляди зустрілися, і вона зрозуміла: це не просто гра. Це війна.
Хто кого перехитрить?
Хто першим зробить фатальний крок?
Вона підняла руку, ніби хотіла відштовхнути його, але Орін раптом перехопив її зап’ястя.
Тепло його пальців пройшло через її шкіру, залишаючи слід, наче від вогню.
— Відпусти, — прошепотіла вона, але її голос зрадницьки здригнувся.
Він дивився на неї так, ніби бачив усередину її душі.
— Ти брешеш мені, Софіє, — його голос був низьким, оксамитовим. — Але знаєш, що найгірше?
Вона затримала подих.
— Я починаю розуміти, що мені це подобається.
Він відпустив її і відійшов, залишаючи її саму — з прискореним серцебиттям, гарячими щоками і чітким усвідомленням:
Він все ближче до правди.
І вона все ближче до прірви.