Марті - Тіні Системи , Марті

— Як мене звати? — несподівано запитав Олекса. 

Дівчина спершу здивувалася, але швидко опанувала себе. 

— Олекса. Це твоє справжнє ім’я. 

— І я вже був тут? 

— Був. І не один раз. 

Він мовчав, дозволяючи цим словам осісти в його свідомості. Десь глибоко він розумів, що вона каже правду. 

— А тебе як звати? 

— Ася. 

Ім'я здалося йому знайомим, але пам'ять не видавала жодних деталей. 

— Чому я не пам’ятаю нічого? 

— Тому що вони стирають твої спогади кожного разу, коли ти доходиш до цього моменту, — пояснила вона. — Але цього разу все інакше. 

— Чому? 

Ася глянула на один із моніторів, де миготіли цифрові рядки, які вона встигла зламати. 

— Бо тепер у нас є час, — її пальці швидко пробігли по клавіатурі. — Я знайшла систему резервних архівів. Тут є твої минулі справи. 

— Справи? 

Вона кивнула і вивела на екран перший документ. 

Файл №A-017. Олекса Гриневич. Відділ «Реконструкції». Завдання: аналіз даних, спостереження, ліквідація. 

Останнє слово змусило його кров похолонути. 

— Ліквідація? 

Ася мовчки натиснула ще кілька клавіш, і на екрані з’явилися десятки імен. 

— Це ті, за ким ти стежив. А ось ті, кого ти... 

Вона зупинилася. 

— Я вбивав людей? 

— Не зовсім ти. Це робили твої руки, але не твій розум. 

Він відвернувся від екрана. Голова пішла обертом. 

— І що тепер? 

— Якщо ми знайдемо сервер із твоїми минулими спогадами, ти зможеш усе згадати. Але є проблема. 

— Яка? 

— Нам треба пробратися в сектор «Пам’ять». 

Коридори минулого 

Ася повела його через технічні тунелі. Лише зараз він помітив, що вона орієнтується тут так, ніби знає кожен закуток. 

— Як ти знайшла мене? 

— Я знала, що тебе повернуть. Вони завжди повертають. Ти для них занадто цінний. 

— Чому? 

— Бо ти єдиний, хто зміг зрозуміти, що з ним роблять. 

Олекса стиснув кулаки. 

Попереду почулося клацання — звук камер або сенсорів. Ася швидко сховала його в нішу між трубами. 

— Сканери. Нас можуть помітити. 

Він затримав дихання. Світлові промені ковзнули стінами, потім зникли. 

— Йдемо, — шепнула вона. 

Через хвилину вони дісталися дверей, позначених як "Сектор Пам'ять". 

— Готовий? — спитала Ася. 

Олекса подивився на неї і, не вагаючись, натиснув кнопку входу. 

Двері розчинилися, відкриваючи перед ними архів його власного минулого.