Кирило Легович - Годинник почуттів, Кирило Легович

-Справді?.. Я навіть не знаю як і почати… 

-Щось сталося чи що? 

-Та ні, всі живі здорові… 

-Так, а що? Закохалася в когось? 

-Мабуть… 

-Опа! - здивування подруги було видно в радісних очах, що розширилися. - А в кого, якщо не секрет? 

Дівчина ближче нахилилася до вуха подруги, щоб прошепотіти його ім’я: 

-Ну не прям таки там любов, але певна симпатія є до… До Кості… 

-Костя? - намагаючись не крикнути на весь клас Соломія прикрила рота. - Наш? Ого! Нічого собі. Ну я тебе вітаю.  

-А чого вітати?  

-А що, плакати? Ой, та не переймайся!  Таку як ти забере він з руками й ногами.  

 Навчальний день минув. Конкурсантів відпустили раніше, тому Кіра йшла знову сама. Зайшовши до своєї кімнати вона глянула в свій Інстаграм, де було кучу повідомлень від Ані. Кіра глянула у ті повідомлення і жахнулася: подруга написала, що Костя знає про її почуття до нього. Вона в злості швидко набрала номер Ані.  

-Алло, Аня! - першою почала Кіра. 

-Так слухаю тебе подруго. 

-Ти що, з глузду з’їхала? Я тебе попросила допомогти, а ти все взяла і напряму розказала? 

-Аа, я тебе зрозуміла! Ось подивися, скоро Костя прийде до тебе на колінах.  

-Та невже? А може він почне чекати поки я до нього на колінах прийду? 

-Ні-ні-ні! Костя не така людина. Я йому посіяла зерно вагань. Зараз буду йому говорити, аби першим почав робити кроки.  

-Це точно?  

-Сто відсотків!  

Злість все ще залишалася в її душі. Діватися було нікуди, тож Кіра, зробивши важки глибокий вдих і  заговорила: 

-Ну добре тоді, давай тоді, до завтра. 

Осад злості все ще був присутній у її голосі. 

-Так давай! Слухай, не забудь завтра твоєму чоловіку день народження. 

-Емм, якому чоловіку? 

-Ти що? Боже і як він з тобою жити буде? 

-Та хто? 

-Костя! 

-А все, зрозуміла! Не переймайся, я пам‘ятаю. 

 Дівчати поклали слухавку. Кіра ще декілька хвилин переймалася щодо вчинку Ані, але вже перед сном вона спокійно заснула.   

  Коли Костя прийшовши додому, то  думав над словами Ані. “А може дійсно потрібно піти на крок до стосунків?”. Та ні, він ще ж молодий-зелений. Хоча завтра йому буде вже тринадцять… Він думав, довго думав.  

Аналіз схилявся до того, краще трохи почекати. Можливо рік, а може й менше. Він пояснював це тим, що не хотів короткочасних стосунків. 

 Перед тим як заснути, Костя думав про Кіру. Вона була меншою за нього на зріст, світло-коричневим волоссям і широкими стегнами, а її карі очі могли заворожити будь-кого… 

  Він навіть не помітив як поринув у сон. 

Костя спав міцно, а як настала сьома година дня, батько пішов будити іменинника. 

-Імениннику, з днем народження!  

 -Ммм, дякую, тату! - спросоння промовив Костя. 

 Вся сім‘я зустріла іменинника на кухні. На сніданок, як сімейна традиція,  був святковий торт, який мати пекла до другої ночі.  

 Все було неначе для Кості: сонце сяяло,  повітря наповнювалося весняним теплом, а трава наче позеленіла.  

 Приїхавши до школи, Костю вітали всі однокласники. Коли прийшла Кіра, то спершу вона підійшла, обійняла іменинника і привітала його. Хлопець відчув ніяковість: він відчув якийсь трепет й тепло у душі, але вони швидко минули.  

  Одразу же після привітань Костя разом з Анною, Аліною, Мітею і Каріною відправилися на репетицію.  

-Добрий день! - привіталася Надія Ігорівна,- Костю, вітаю тебе з днем народження! 

-Дякую велике! - відповів Костя. 

-Сьогодні нам потрібно зробити фото для презентації. Тому зараз ходімте до шкільного саду і почнемо фотосесію, - сказала Надія Ігорівна.  

 Конкурсанти виконували різні пози, частенько з яких можна було сміятися. Фотосесія зайняла майже двадцять хвилин. Коли вони повернулися до актової зали, то Аня почала запитувати Костянтина щодо Кіри.  

-Костю, ти подумав над моїми словами? 

Він дещо зверхньо подивився на неї, наче альфа самець на самку (хоч це була ще та пардія): 

 — Моя відповідь майже не змінилася.  

-Тобто ти зараз не хочеш зустрічатися з Кірою? 

Він кивнув головою, намагаючись не зустрітися з поглядом потуги.  

-Так, зараз не хочу. Але через рік, може менше, я, можливо, почну робити перші кроки. 

Анна не могла стримати гніву. “Який же він дурень!”. 

-Все з тобою ясно, Костю! З такими темпами ти ніколи не знайдеш собі дівчини!