Леді Анет - Академія Магії: Пробудження долі, Леді Анет

Розділ 12: Втеча у пітьму

 

Чекати було нестерпно.

Ліра стояла біля дверей своєї кімнати, відчуваючи, як серце калатає в грудях. Юнак — він так і не назвав свого імені — стояв поруч, дослухаючись до звуків у коридорі.

— Ще трохи, — прошепотів він. — Варта зміниться через кілька хвилин.

Ліра стиснула руків’я кинджала під плащем. Думки металися, але вона гнала їх геть. У неї є шанс. Можливість не чекати рішення короля, а прийняти своє власне.

З коридору почулися кроки.

Юнак жестом наказав їй не рухатися.

Ліра завмерла, майже не дихаючи.

Варта зупинилася біля дверей її кімнати.

— Король наказав тримати її під пильним наглядом, — промовив один із стражників.

— Думаєш, вона втече? — засміявся другий.

— Вона не дурна. Але наказ є наказ.

— Якщо вона спробує щось утнути, нам навіть не доведеться докладати зусиль. Король не дозволить їй піти.

Ліра відчула, як у ній закипає злість.

"Не дозволить?"

Вони пішли.

Юнак дав знак.

— Йдемо.

Він відкрив двері, і вони вислизнули у коридор.

 

Вони рухалися швидко і безшумно. Юнак упевнено вів її довгими темними коридорами.

— Як ти знаєш дорогу? — прошепотіла вона.

— Я тут не вперше, — відповів він загадково.

Вони звернули за кут, і Ліра раптом зупинилася.

Попереду стояли ще двоє стражників.

Юнак стиснув її руку.

— Спокійно. Довірся мені.

Він випрямився і впевнено підійшов до них.

— Наказ короля, — мовив він твердим голосом, простягаючи якийсь пергамент.

Один зі стражників узяв документ і пробігся по ньому поглядом.

— Її переводять?

— Саме так. Власний наказ Його Величності.

Другий стражник підозріло подивився на Ліру.

— А чому вона така тиха?

— Їй заборонено говорити, поки не зустрінеться з королем.

Стражник знизав плечима.

— Гаразд. Але якщо щось піде не так, нас за це покарають.

— Не піде, — запевнив юнак.

Стражники відступили.

Ліра стримала полегшений подих.

"Хто він, що так легко може обдурити королівських охоронців?"

Вони продовжили шлях.

Коли вони досягли старої частини замку, юнак різко зупинився.

— Щось не так? — запитала вона.

Його очі спалахнули тривогою.

— Нас хтось чекає.

Ліра відчула, як її шкіру обпікло холодом.

Попереду, у напівтемряві проходу, стояла постать.

— Як цікаво, — пролунав знайомий голос.

З темряви вийшов чоловік у чорному плащі.

Королівський маг.

Ліру скував страх.

— Ви справді думали, що зможете втекти?

Юнак миттєво вихопив кинджал, але маг лише усміхнувся.

— Ви запізнилися.

Ліра зробила крок назад.

"Невже все було марно?"

— Біжи! — крикнув юнак, кидаючись уперед.

І в ту ж мить маг здійняв руку, і повітря навколо них завирувало темною енергією. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍