Макс Оганесон - Дослідження фіторізноманіття буферних зон агроценозів, Макс Оганесон

Соя – культура, яка на сьгодні отримала в Україні найбільш динамічний розвиток – її вирощують в усіх регіонах країни. Україна – один із основних постачальників органічної сої до країн Європейського Союзу, що є позитивним для розвитку органічного сектору як в ЄС, так і нашої країни.

За даними Мінагрополітики, за воєнні роки площі під соєю з кожним роком збільшувалися через обмеження експортних можливостей та цін на зерно. Втім, вирощування сої, крім хорошого експортного потенціалу (не ГМ-варіант) має ряд переваг: її можна вирощувати без внесення азоту та в умовах зміни клімату, оскільки вона одночасно пристосовуються до змін клімату та вносить свій внесок у пом’якшення наслідків цих змін (збагачує ґрунти азотом); має багату генетичну різноманітність, що дає змогу виводити сорти, стійкі до змін клімату. Тому соя стала постійним учасником сівозмін українських агропідприємств.

Кліматичні умови вирощування сої подібні умовам для зернової кукурудзи. Ефективне вирощування сої суттєво залежить від температури та вологи: ідеальними умовами є тепле дощове літо та сухий клімат восени. Для цвітіння сої необхідно, щоб тривалість дня була коротшою за критичний світловий період.

Соя демонструє високий відсоток самозапилення через те, що пиляки дозрівають безпосередньо у бутоні і запилюють приймочку тієї ж квітки. Проте структура квітки сої забезпечує збір врожаю медоносними бджолами, сприяючи перенесенню пилку. У деяких рослин може відбуватися самозапилення, без необхідності дії запилювачів, тоді як інші потребують отримання пилку інших рослин того ж виду. Види з самозапиленням можуть мати вигоду від перехресного запилення, забезпечуючи вищу продуктивність (Wainer et al., 2005). Показано, що перехресне запилення, опосередковане комахами, дає велику кількість гібридного насіння в сої та може полегшити ідентифікацію гетеротичних моделей (Ortiz-Perez et al., 2007). Втім, експеримент, проведений у Бразилії дозволив авторам зробити висновок, що медоносні бджоли відповідальні за 95,5% запилення сої, здійсненого комахами (Wainer et al., 2005) . Дослвдженнями, проведеними від Oxford University Press від імені Ентомологічного товариства Америки показано, що квіти сої можуть бути джерелом нектару та пилку для медоносних бджіл, Apis mellifera L. (Hymenoptera: Apidae), диких соціальних та одиночних бджіл (Hymenoptera: Apoidea), а також мух, що відвідують квіти (двокрилі) (Gill K. A., O'Neal M. E., 2015).

Бланки протоколів з видовим складом рослин досліджуваних буферних зон агроценозів сої були систематизовані у загальний список із зазначенням їх таксономічної належності. Для кожного виду проаналізовано його приналежність до відділу, родини, роду, а також видову назву на українській та латинській мовах, тип запилення. Досліджено видове багатство, частки порядків і родин, частки ентомофільних та інвазійних квітучих видів, наявних на досліджуваних трансектах буферних зон у різних часових групах. Фіторізноманіття досліджуваних буферних зон проаналізовано з використанням індексу подібності за Жаккаром для визначення рівня схожості видового складу між буферними зонами-екотонами (агроценоз сої – агроценоз кукурудзи; агроценоз сої – некероване природне поле) та буферними зонами однотипних агроценозів сої.

Індекс видової подібності Жаккара (Jaccard Index), який використовується для вимірювання подібності між двома вибірками і оцінює наскільки дві вибірки мають спільні елементи, оцінювали за формулою:

IJa´=ab+c*100 (%), де

a – кількість загальних для обох вибірок видів;

b – кількість видів, наявних лише у першій вибірці;

c – кількість видів, наявних лише у другій вибірці.

У випадку, якщо IJa = 0, то обидві вибірки не мають жодного спільного елемента; якщо IJa = 100, то складові обох вибірок співпадають. Чим вищий відсоток IJa, тим більше спільних елементів між вибірками (Жук, Костишин, 2007).

Методологія дослідження передбачала застосування аналітичного,  математичного, статистичного методів, а також систематизації та узагальнення.