Aira Molen - Тяжкі дні, Aira Molen

Боротися до останнього світла

Перебиті руки, зламані ноги,
Вибухова хвиля — страх і тривоги.
Душі на шмаття, мрії - надії,
Згасли, як зорі в нічному безмежжі.

Думки — як туман, все мріє про темряву,
Очі сльозами, в серці — без краю.
Лиш одна думка — закінчити біль,
Заснути вічно, забути цей світ.

Але моя зоря чекає мене,
І в її світлі я не зламаюсь вже.
Ні, не здаватись — це моя мета,
Боротися треба, бо є ще надія.

Туман в душі, але в серці — вогонь,
І цей вогонь мене веде вперед.
Нехай болить, я все одно йду,
І буду боротись, поки є що втрачати.

Моя зоря, вона не дасть згаснути,
Я буду йти, поки світ не розпуститься.
Нехай темрява навколо мене,
Я вистою, бо вірю в свою силу — у тебе!

Вибухи знову, земля тремтить,
Та я встаю, навіть якщо все болить.
Сліди на тілі, душі шрами,
Але я живий, і це — моя сила.

Боротися — це не просто слова,
Це вибір, це шлях, це моя нова.
І навіть коли смерть на плечі чекає,
Я буду йти, поки зоря моя світить.

Мрії на уламках, але я вірю,
Що все не даремно, я насправді — вільний.
Зболене серце не зламає душу,
Я йду вперед, бо надія не згасне в мене.

Сльози міліють, але не здолати,
Ту міць, що всередині, що дає мені силу.
Не здавайся, навіть коли тінь ускладнює шлях,
Борись за життя, за мрію, за кожен крок!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍