Mira - Крок за кроком до тебе, Mira

12Глава 12: Під поверхнею правди

Марина сиділа на березі озера, дивлячись на спокійну воду, яка відображала сіро-блакитне небо. Вона не могла позбутися відчуття, що її життя вже ніколи не буде таким, як раніше. Те, що вона дізналася про Максима, наче прокололо її серце на шматки. Вона не була готова до цього, не була готова стикнутися з правдою, яка могла змінити все, що вона вважала важливим.

Вона все ще не знала, чи може довіряти йому, і чи зможе вона коли-небудь прийняти його таким, яким він є. Вона сиділа там на самоті, намагаючись обробити все, що сталося. З одного боку, вона розуміла, що його минуле могло бути темним і важким, але з іншого — вона не могла пробачити йому обман. Як він міг приховати все це від неї? Як можна було так легко лукавити і створювати ідеальний образ, не показуючи справжнього себе?

Її думки раптом перервала знайома фігура, яка наближалася до неї. Це був Максим. Він був спокійний, але в його очах читалася тривога.

— Я знав, що ти тут, — сказав він, присідаючи поруч з нею. — Тобі не треба уникати мене.

Марина злегка знизила плечима, не відводячи погляду від води.

— Мені потрібно подумати, — відповіла вона тихо. — Мені потрібно зрозуміти, чому ти не розповів мені правду. Чому ти тримав усе це в таємниці?

Максим витягнув з кишені сигарету, але потім зупинився, подивившись на неї. Він здавався не таким, як раніше. Це не була впевненість, яку вона звикла бачити в ньому. Це був справжній сумнів.

— Я не хотів, щоб ти дізналася так, — відповів він. — Але я розумію, чому це важливо для тебе. Ти маєш право знати, що сталося. Ти маєш право знати, ким я є насправді.

Марина дивилася на нього, її серце билося швидше. Вона не знала, чому, але вона відчувала, що йому важко говорити про це. Він не був таким безтурботним, як раніше. Тепер вона бачила людину, яка носила на собі важкий тягар. Але чи було це достатньо, щоб пробачити йому?

— Ти хочеш, щоб я повірила тобі після всього? — її голос став холодним, навіть якщо всередині вона відчувала біль. — Як я можу довіряти людині, яка приховувала своє минуле? Як я можу бути з тобою, коли я навіть не знаю, ким ти насправді?

Максим подивився на неї, а його обличчя відбивало певну втомленість.

— Я не очікую, щоб ти одразу повірила мені. Я не прошу тебе пробачити мене відразу. Я прошу лише одного — дати мені шанс пояснити все. Тільки тоді ти зможеш ухвалити своє рішення.

Марина відчула, як важкість лягає на її плечі. Вона не могла зрозуміти, чому вона досі була поруч з ним, чому вона досі відчувала цей зв'язок, який був таким складним і незрозумілим.

— Добре, — сказала вона, повертаючи голову до нього. — Я готова вислухати тебе. Але пам'ятай, що це не означає, що я тобі відразу повірю.

Максим кивнув, і вони залишилися мовчки на деякий час, слухаючи тільки шум води. Але для обох цей момент був важливим. Це був момент, коли вони стояли на межі: між правдою і брехнею, між минулим і майбутнім, між тим, що вони були готові побудувати, і тим, що було занадто складним, щоб пройти через це.

— Я був не завжди тим, ким ти думаєш, — почав він, повільно, обережно. — І моє минуле... воно не таке, як ти уявляєш. Я був змушений робити речі, які не можна пояснити словами. Я зробив помилки, і зараз я намагаюся виправити все. Мої вчинки не визначають мене повністю, але я не можу змінити того, що було.

Максим мовчав, його очі знову втрачали фокус, і Марина могла бачити, як важко йому дається це зізнання.

— Я не хочу, щоб ти була частиною цього. Тому я тримав тебе подалі від того світу, в якому я жив. Я не хотів тебе тягнути в мої проблеми. Ти не заслуговуєш на це.

Марина почувала, як її серце стискається від слів Максима. Вона не знала, що більше — співчувати йому чи відчувати гнів. Їй було важко зрозуміти, чому він так поводиться. Але, незважаючи на все це, вона розуміла: все, що він казав, було частиною його боротьби. І, можливо, навіть частиною його істинного "я".

— Я не знаю, чи зможу я повірити тобі знову, — сказала вона, дивлячись на нього. — Але я готова вислухати, якщо ти дійсно хочеш бути чесним зі мною.

Максим глибоко вдихнув, і на його обличчі знову з’явилася та ж усмішка, яка колись робила її такою беззахисною.

— Я готовий розповісти все, — відповів він. — Але пам'ятай, що це не легка правда. І я не можу змусити тебе повірити мені.

Марина глибоко зітхнула. Вона була готова вислухати, але не знала, чи зможе вона пройти цей шлях з ним, чи це буде останній шанс.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍