Юрій Тарнавський - Теплі полярні ночі, Юрій Тарнавський

був хворий і марив у гарячці. Виявилося, що в нього запалення легень, і за кілька днів Гумфрі помер.

Я дуже співчував Гумфрі, бо й сам знав, що таке запалення, і відчував, наче ця історія була про мене. Я запитав маму, чи вийшла б вона заміж за іншого і чи відіслала б мене в інтернат, якби тато помер. Мама дивно на мене поглянула, начебто щось приховуючи, і відповіла, що тато не помре перед нею, бо він молодший і дуже здоровий, а потім додала: якщо подібне таки сталося б, наприклад, тата вбили б на війні, вона точно не брала б шлюбу з іншим. Мама сказала, що дуже любить нас із Норою і завжди піклуватиметься про нас, обійняла мене, а потім Нору, яка почула розмову й підбігла до нас. Мама охопила нас руками, міцно пригорнула, і ми довго стояли втрьох, як скульптура. Нору близько притисло до мене, і я здивувався, яка вона тепла, — як і мама. Ми ніколи раніше не стояли так близько одне до одного.

Інша книжка називалася «Акселева печера». Вона була про шведського хлопчика Акселя, чиї батьки несподівано померли, і він залишився сам. Вони були багаті й залишили йому в спадок багато грошей, на які Аксель побудував собі чудовий човен, щоб плавати одному, завантажив у нього вдосталь харчів та інших речей і відплив у навколосвітню подорож. Він висадився в Антарктиді, тоді саме було літо, тож сонце світило цілодобово; Акселю там дуже сподобалося, тому він почав досліджувати континент і якось знайшов велику печеру в схилі гори, облаштовану як дім з купою кімнат, меблями й усім іншим. У печері панував лад, тому він вирішив, що там хтось мешкає, а потім знайшов у ліжку тіло старигана, зморщене й легке, як в’язка сухого кукурудзиння. На нічному столику біля чоловіка лежала записка шведською, де розповідалось, що він побудував дім сам і залишає тому, хто його знайде, дозволяючи користуватися житлом як власним. Старий написав записку перед смертю.

Виявилося, що печера розташована неподалік від підземного гарячого джерела, яке нагрівало її, тож там було надзвичайно затишно жити цілий рік. Чоловік придумав дотепні способи здобувати різноманітні харчі в теплі місяці, ловити рибу, зберігати продукти, добувати риб’ячий жир, який використовував для освітлення й розведення багаття. Тож там можна було жити вічно, не потребуючи кудись виходити на пошуки необхідного. Все це старий описав у залишеному великому записнику.

Акселя охопила радість від цієї знахідки. Він викопав могилу й поховав чоловіка, вирішивши відтоді жити в печері.

Виявилося, що одна з кімнат має велике опукле вікно з товстого скла, засипане снігом, що його намело після смерті чоловіка. Хлопець очистив вікно від снігу й побачив, що кімната призначена для спостереження за зірками вночі. Посеред приміщення стояв телескоп, а поруч — зручне крісло, сидячи в якому можна було спостерігати за зірками або так, або в телескоп — як більше до вподоби.

Тож він залишився там і жив довго, не зустрівши жодної людини, не маючи навіть такої потреби, займаючись щоночі спогляданням зоряного неба.

Мені сподобалася та частина, у якій описано, як Аксель знайшов печеру, який вона мала вигляд, як він спостерігав за зірками, — ймовірно, бо сам я хотів би пожити там за умови, що зможу, коли заманеться, повертатися й бачитися з батьками й іншими людьми, які мені подобаються. Повсякчас жити там самому було б сумно.

Божевільний?

Вдень я переважно грався надворі, але коли навчився добре читати, то цілий вечір перед сном читав. А коли натрапляв на щось, що дійсно подобалося, брав наш ліхтарик, накривався з головою й читав під ковдрою, присвічуючи сторінки.

Коли мене викрили, наказали більше так не робити, і мама зауважила, що я завдам собі шкоди надмірним читанням.

Тоді десь у нашій місцевості блукав божевільний, який час від часу мандрував селом босоніж, одягнений у лахміття, з широкою усмішкою на обличчі й довгою палицею з безліччю дзвіночків у піднятій руці, що бриніли, коли він їх тряс. За тим чоловіком бігла ватага сільських дітлахів, сміючись, стрибаючи та глузуючи з нього.

Мама казала, що я з’їду з глузду, як той чоловік, якщо читатиму так багато, однак, хоч мене й лякала така перспектива, я просто не міг позбутися цієї звички.

Тато картав маму за такі слова, заперечуючи думку, що люди з’їжджають з глузду через читання, але погодився, що читати слід менше, бо через погане освітлення я можу зіпсувати зір, особливо під ковдрою, коли очі надто близько від сторінки.

12

Було повстання?

Однієї осені вибухло селянське повстання, і зграї чоловіків з важкими палицями із загостреними кінцями, ніби рушницями, на плечах вешталися по селах, нападаючи на доми багатіїв, садиби шляхти, мародерствували, а деколи вщент спалювали будівлі.

Однієї ночі вони з’явилися і в нашому селі й розтаборилися неподалік від двору — в полі, через дорогу від школи, розташованої на перехресті. Вони повиламували штахети з паркана, який оточував шкільне подвір’я, і розвели велике багаття. Готували їжу, пили й горлали пісні.

З нашого дому я бачив червону заграву від багаття над верхів’ям дерев і чув пісні й регіт. Мама та Нора ходили білі як стіна від страху і зважували, де заховатися б — під ліжком чи в шафі, — якщо на нас нападуть, але я радів. Я мав шаблю, а в тата був пістолет, тож нічого поганого з нами не могло статися.

Тато приєднався до граб’ї й кількох інших чоловіків, що працювали в дворі, біля зачиненої брами. (Адек і Бодек тоді саме були в школі.) Останні були озброєні дробовиками, а дехто був верхи на коні, щоб краще бачити поверх стіни, якщо на нас нападуть.

Але бунтівники не виявляли бажання на нас нападати, і врешті-решт тато і граб’я, цікавлячись їхніми намірами, вийшли до них на розмову.

Бунтівники сказали, що не тримають образи на граб’ю і вранці підуть. Вони йшли куди-інде.

Тоді тато і граб’я повернулися додому, як і більшість чоловіків, залишивши коло зачиненої брами лише двох.

Тато поклався спати?

Повернувшись, тато перевдягнувся і поклався спати, однак пістолет лишив на столику біля ліжка. Засинаючи, я чув з його дихання, що він не спить.

Бунтівники відійшли?

Бунтівники відійшли на світанку. Вони залишили по собі поле, загиджене рештками їжі, бляшанками й папером. Велике чорне коло попелу, жаринки, недогорілі дрова, мокрі й зліплені докупи, — оце й усе, що залишилося на місці багаття. Вночі йшов дощ.

13

Була