Міхал Шмеляк - Селище, Міхал Шмеляк

Ми зайняли свої місця в автобусі, водій, молодий Анджеєк, який з гордістю керував цим благородним авто, увімкнув радіо, і знову залунала різдвяна пісня, цього разу "В яслах лежить". Багато людей почали співати, навіть я та мої колеги.

Атмосфера трохи зіпсувалася лише тоді, коли автобус трохи занесло, і він почав сповзати в кювет. Ніхто б цього не помітив, і колядка, яку всі співали, і випита самогонка забрали людей кудись далеко за салон машини, але голосний крик водія увірвався у текст пісні, якраз коли закінчувався куплет: "Нехай світ дзвеніть радістю всюди".

– Курва мать! – вигукнув Анджеєк. – Тримайтеся! – додав він.

І раптом люди перестали співати, атмосфера зникла в мить, чари Різдва та його магія зникли, наче їх і не було. У голосі нашого водія було чути всю серйозність ситуації, що зараз не до жартів, що насувається лихо. Хапалися, хто за що міг і мав під рукою. Лише кілька людей стояли, і вони відреагували найшвидше, вхопившись за спинки сидінь і труби, розміщені під стелею. Я скулився й одразу подумав про Аліцію, яка сиділа із сім’єю в передній частині автобуса. Дай Бог, щоб з нею нічого не сталося.

Автобусом смикнуло, він почав нахилятися вправо, все більше й більше, аж поки здавалося, що ось-ось перекинеться, і ми всі впадемо вниз головою. Ті, хто стояв між сидіннями, задихаючись, падали на сидячих, тому що не могли встати, тих, хто стояв ліворуч, починало тягнути до проходу, і нам довелося дуже міцно триматися, щоб не впасти з місць. Мєтек сидів поруч зі мною, і я відчув, як його вага тисне на моє плече, усвідомлюючи, що через мить мої руки не витримають його, мої пальці відпустять опору сидіння переді мною, і я впаду на правий бік автобуса.

Салон був переповнений криком дорослих і вереском дітей, набагато голоснішим і злагодженим в хоральному унісоні, ніж різдвяні колядки, які співали по дорозі. Автобус застогнав, ніби аварія завдавала йому болю, і йому потрібно було полегшити себе, а потім різко зупинився. Ті, хто ще стояв на ногах, падали в прохід між сидіннями, наче їх змило хвилею під час шторму.

Буквально на мить, на кілька секунд тиша охопила весь автобус, адже навіть двигун заглух, і люди гадали, чи живі вони, чи святий Петро ось-ось відчинить їм двері до раю. І тоді, зрозуміло, діти почали плакати та вити. Справжній кінець світу.

– Тиша! – вигукнув водій. – Тихоооо!

На диво, це спрацювало. Хоча він не викликав раптової, зосередженої й уважної тиші, найгучніші крики припинилися, і можна було щось сказати.

– Ні з ким нічого не сталося? – запитав він.

Люди почали перевіряти в основному стан здоров'я дітей, але, як виявилося, ні в кого навіть не пішла кров з носа. Автобус з'їхав з дороги в м'який сніговий замет. Крім тимчасово рваних нервів, втрат у нас не було. Справжнє різдвяне диво.

– Добре, спокійно, – сказав водій Анджеєк тоном головнокомандувача на передовій фронту. – Найголовніше, що ніхто не постраждав. Тепер нам потрібно вийти з автобуса, тому кожен зараз сяде і не буде рухатися, щоб не заважати.

Його, на диво, слухали, хоч він був молодий і єдиний у нашому селищі вмів водити автобус. Не те щоб раптово настала тиша, але ридання й тихі зойки прогнали голоси чоловіків, які почали шукати вихід. На жаль, як передні, так і задні двері автобуса не вдалося відкрити, бо автобус напер на них, коли злетів у кювет. Евакуаційні виходи були розташовані в даху, у відкидних люках, що було навіть зручним рішенням у цій ситуації, адже автобус був нахилений.

– Ось як це робиться, – повідомив водій, відкриваючи кількома сильними ривками квадратний люк у стелі автомобіля.

– Як четверо танкістів, – зауважив батько, і кілька людей навіть засміялися.

Напруга спала, бо ніхто не постраждав, і настрій повернувся.

– Спочатку молодь, – наказав водій. – Вилізаєте і йдете до канави ловити жінок і дітей. Панове наприкінці.

– Давай, Міхал! – Батько легенько штовхнув мене в плече. – Ти найхудіший.

Решта пасажирів з деякими труднощами звільнили мені місце в сильно нахиленому автобусі, я вхопився за краї люка, вони підняли мене, і я приземлилися на дах автобуса, а потім відразу, як з гірки, впав у кювет. На щастя, це було недалеко і посадку пом'якшив сніг, якого вже було чимало.

– Ти живий? – донеслося з автобуса. Це Мєтек висунув голову з люка.

– Так, тут м’яко, але дітей доведеться ловити, – відповів я, відмахуючись від снігу.

– Тепер я, – оголосив мій друг і почав вибиратися.

Через деякий час він приземлився поряд зі мною і почав обтріпуватися, а Пшемек уже вилазив зсередини, а потім приєднався до нас, тихенько рипнувши штанами та курткою, що терлися об дах автобуса.

Єдина проблема під час евакуації виявилася з гардеробом, бо була зима і всі були досить товсто одягнені, тому кільком людям довелося виходити надвір без пальт і курток, стара Масякова навіть з недовірою позбулася шуби, яку її чоловік привіз з Чехословаччини.

Дітям була веселуха, бо ніхто з них не очікував такої снігової гірки на зворотному шляху, дорослим було вже не так, бо треба було вибиратися з кювету на дорогу, а наметеного снігу було вже вище щиколоток, і кто не носив високі чоботи тепер лаявся, коли намагався витрусити холодний сніг зі своїх шкарпеток.

А той не здавався, валив, наче йому за це платили, без жалю, до того ж стало сильніше піддувати, що тільки посилювало відчуття холоду. Відомо ж, що коли холодно і вітряно, то ще холодніше, бо найгіршим є вітер.

Останнім залишив злощасний транспортний засіб його водій Анджеєк, який, як капітан, дочекався, поки останній пасажир залишить кероване ним судно. Він скотився в кювет, відмовився від простягнутих до нього рук і вийшов на дорогу по вже втоптаній стежці. Потер черевиком об асфальт, а точніше лід, який його вкривав.

– Ніяких шансів доїхати не було, – сказав Бернард, який був старостою. – На ногах не встояти.

– Ну, з рову ми автобус не витягнемо, – додав тато, дивлячись на автобус, що безпорадно лежав біля дороги, схожий на якогось мертвого мастодонта, якого перемогла зима, і яка зараз намагалася приховати свій злочин, прикриваючи мертве тіло великими сніжинками.

– До ранку його засипле, – сказав я.

– Принаймні його ніхто не вкраде, – додав Мєтек.

– На свята його ніхто не витягне,