Рія Вайсен - Перехресниця Долі, Рія Вайсен

P.S. Прошу, не повторюй моїх помилок і не намагайся втекти від Служби. Рано чи пізно Доля або її посланці настигнуть тебе й краще це станеться тоді, коли ти будеш готова.

З любов’ю,

Мама й тато”.

Арніка вчепилася пальцями в листа, зминаючи папір, раз за разом пробігаючи по кривих рядках очима. Їй щойно вручили листа, написаного майже двадцять кругів тому. Написаного її батьками. Вона перевела погляд на ректора — той легко усміхався, ніби знав про що написано в листі.

Очевидно, що щось загрожувало батькам, але вони все рівно змогли врятувати її. “Якщо ти читаєш цього листа, значить у твоєї бабці все вийшло”. Ці слова зігрівали й ранили одночасно. На очі навернулись сльози й Арніка знову перевела погляд на зім’ятий в руках папір.

Якби тільки у Тетяни тоді вистачило сили, або у них часу. Можливо вони були б живі? “Навіть найближчі друзі здатні зраджувати. На жаль, ми відчули це на власному досвіді”. Їх хтось зрадив, в душі закипала ненависть до того, хто зміг це зробити. Служба Долі. Служба за провину предків…

З зусиллям Арніка відірвала погляд від листа. Викладачі не зводили з неї очей. Цікаво, чого вони очікували? Сліз радості? Горя? Можливо, вони сподівались, що Інеса й Михаїл знайшли секретний спосіб врятуватися й описали його в листі, як їх віднайти? Чому тоді самі не прочитали? Залишили незайманим один лист, а інший зачитали ледь не до дірок? Чи не надто благородно з їх боку, як на те, що може бути важливим для Континенту?

Стосовно пророцтва, скоріше за все, на другому, затяганому листі записане саме воно. Витягнувши жовтий, місцями протертий аркуш, Арніка переконалась у своїй правоті. І як завжди, у віршованій формі. Вона ледь не застогнала — усе було настільки банально, що пахнуло книгами про світ без магії, яке зі стипендії любила купувати її сусідка по кімнаті.

На папері рівним почерком було виведено рядки:

“Життя і Смерть зійдуться знову

Їх вічний танець,

Плинний й невгамовний бій

Чиїм невільним свідком скоро станеш

Тебе поглине.

Закований дві сотні літ на волі.

Лихе чи Добре світу принесе?

Гряде Війна,

Лиш серце перестає битись.

Володар світу і Правитель крові

Зійдуться знову, аби дати бій.

У твоїй Силі і твоїй майбутній Волі

Не статися цьому,

Тому біжи мерщій.

П’ять каменів, а серед них і Камін Крові,

Ти принеси, заверши круг, обруши тил.

Не дай Кінцю Кінця звершитись,

Заповни серцем виру бій,

Запри на сім замків й засовів,

Закуй його у вічності скорій!”

— Що це все означає?!

Голос зірвався. Арніці хотілося втекти подалі, забрати листа і плакати. А потім підговорити Індгарта, знайти зрадника і вбити. Повільно, дивлячись на те, як би він упізнавав у ній риси тих, кого у свій час холоднокровно зрадив, ставши причиною їх смерті. На плечі стиснулась суха, помічена часом рука Саміра.

— Я розумію твою біль, дитятко, — прісним голосом звернувся він, повертаючи до себе й ловлячи в полон сніжної пустелі.

Білосніжна райдужка здавалась навіть білішою за сам білок. Той, хто потрапив в їх льодяний полон раз, ніколи не зможе забути цього відчуття. Відчуття холоду, легенького подиху вітру. Відчуття сили й впевненості. Відчуття свободи. Оманливе відчуття за яким слідує одне — Смерть.

Очей ректора боялись. Він міг творити ними жахливі речі. Ходили чутки, що в часи Великої Війни він вбивав ворогів одним лише поглядом зупиняючи дихання. Казали, що Самір міг керувати й живим тілом і його спочилим духом. Йому приписували різноманітні угоди й контракти з дияволами, богами, нечистими й навіть самим Чорнобогом. За силою його рівняли до його колишнього товариша, який ступив на темну доріжку — Лічем. Чутки про їх дружбу ходили Континентом. Ректор й не заперечував. Навіть не раз казав, що його випадок показує, що сліпа віра не веде ні до чого доброго. Завжди варто перевіряти, залишатися об’єктивним і не давати себе засліпити власним почуттям і симпатіям.

Із зусиллям Арніка змусила себе моргнути. Щоками котилось гаряче й вологе. Її захлеснув сором. Вона не любила, коли хтось сторонній бачив її сльози.

— Батьків втрачати завжди боляче, — шершава долоня ректора ковзнула на плечі. Жанна посунулась на софі, притискаючи пишні спідниці до дорідних стегон. Самір поправив поли розшитої срібними нитками мантії й сів.

— Кожен з присутніх в цій кімнаті втратив своїх батьків так давно, що здебільшого й не пам’ятає їх обличчя, — погодилась з ректором Жанна. Її кругле лице було повне жалю й співчуття в перемішку з чимось далеко знайомим, схожим на її власний біль. Певне, провидиця Долі говорила зараз не стільки про Арніку, скільки про себе.

— Жаліючи ти лише зробиш її м’якотілою, — закотив очі Іоан.

— Але милосердя — це чеснота, яку зобов’язаний мати гідний чарівник, особливо якщо від його вчинків залежать тисячі життів, — заперечила жінка.

Іоан випростався, вузлуваті пальці стиснулись в кулаки, а примарними щоками заходили жовна.

— Життя тих, хто зраджує своїй землі і вірі не варті милосердя!

— В тобі живе образа, Іоане, — спокійно, наче не тільки що не йому в обличчя кричали, відмовив Самір. — А дівчинці треба знати, що робити з своїм даром у випадку небезпеки.

Академік зверхньо фиркнув й вказав тонким кістлявим пальцем, який просвічував білим крізь нещільний морок, на Арніку.

— Сам факт її народження — уже небезпека! Її не мало б бути, так само як не мало б бути всього її роду і препоганого Ліча! А все люди, гнилі й паршиві люди знудили мого… — маг обірвався на півслові й з жахом відступив у тінь. — Не важливо, забудьте!

Іоан махнув рукою й ледь не задів рукавом панікадило з дюжиною воскових свічок. Полум’я на них затанцювало, викривляючи тіні, засмикалось, потривожене вітром й затихло. Ближня до софи свічка випустила цівку диму, полум’я відірвалось від нитки й розсипалось іскрами на бороді й вусах Саміра, гублячись у білявому волоссі Жанни.