Олександр Бабич - Темрява під ліхтарем, Олександр Бабич

Наступного вечора, зібравшись на кухні Тетяни, вони спробували узагальнити всю знайдену інформацію. Але спочатку розділили між собою вміст тієї папки з паперами, яку Вова назвав “статтею” й почали читати кожен свою частину, обмінюючись прочитаним один з одним.

"Я чув що хлопці з СБУ ведуть спостереження за темрявою," сказав Тоха, підводячи долоню до підборіддя аби вже звично погладити бороду, “й ця писанина свідчить, що вони, схоже дійсно багато чого накопали”...

"Але ж тут немає нічого конкретного," додав Андрій, стискаючи обличчя в руках - “як всі ці казки нам допоможуть там вижити?”

"Можливо, це пов'язано з різними безпековими заходами або рівнями доступу до інформації," припустив Олексій, спрямувавши свій погляд за вікно.

"А можливо, і скоріш за все, це саме так - вони знають не більше, ніж ми," сказала Тетяна, дивлячись на них серйозним поглядом. “Подивіться самі - це ж просто маячня якась - червоний промінь від якого краще сховатися? Тіні, замотані в чорне ганчір’я? Назгули чи що? Стогін землі? Острови світла? Музика у темряві? Це, мабуть, Гамельнський крисолов грає? Та це ж просто казки якісь!” 

Слухаючи її, решта друзів розвеселилися, а Олексій раптом згадав свій сон, який дивним чином містив майже все, описане в цій “статті” й вкотре подумав, що ця подорож може стати ще небезпечнішою, ніж вона й так здається. “Це все звучить дико, але що, якщо там дійсно щось таке є? А ми ж так нічого конкретного й не дізнались що допомогло б нам у нашій подорожі!”

Затаївши відчуття розгубленості, друзі продовжили читати аркуші “статті” та розглядати мапи, на яких були відмічені “острови світла” - невеликі області, де сонце сходило й заходило, і де працювала електроніка. Також там була схема напрямків, в яких було зафіксоване згадане вже червоне світло, після якого приходили ті таємничі “замотані в чорне”. Час летів швидко, але вони розуміли, що це лише початок. Темрява виглядала ще більш загадковою та небезпечною з кожним рядком, який вони читали, але й  вони самі ставали все більше обізнаніші - принаймні прагнули дізнатись все, що містили ті папери, навіть поміж рядків..

Ця ніч теж була безсонною, але Торус принаймні не змарнував час - він склав списки необхідного спорядження і зброї для подорожі. Вранці, сидячи за своїм улюбленим столиком в університетському кафе, вони обговорювали ці списки, знову перевіряли мапи, планували маршрут, продумували можливі ризики. "Все, що ми знаємо - це те, що інші бачили і відчували," сказала Тетяна, ставлячи свою чашку з кавою на стіл. "Чи може, думали, що відчували. Або навіть нафантазували, аби нагнати страху чи зробити сенсацію. Ми маємо бути готові до будь-якого варіанту. Ця подорож - це наш шанс або розкрити всі таємниці, або стати однією з них."

За столом запанувало мовчання. Вони всі розуміли важливість того, що попереду, але також відчували велику відповідальність перед собою, одне одним та тим, хто чекав їх десь там, у темряві - вони всі знали, любили й поважали батька Олексія і хотіли повернути його додому.

"Ми вже дослідили все що могли - треба швиденько збиратись, готуватись і вирушати," сказав Олексій, піднімаючи голову. "Завтра почнемо. Ми купимо собі певний час там, у темряві, використовуючи інформацію, яку маємо, але найголовніше - ми єдині і ми рішучі.. Це наша опора і наш єдиний промінь світла в цій темряві."

Погляди друзів перетнулися, і вони зрозуміли, що тут не було місця страху. Вони наважились на цю небезпечну подорож разом, готові до найгіршого, але одночасно вірячи, що їхні дії можуть розкрити таємницю й повернути додому рідну людину.