Галина Цікіна - Остання крапля, Галина Цікіна

«І чого це я так рознервувалася від його слів? Людина просто допомогу пропонує».

— Як ти хоч назвала свою знахідку? — кинув він їй наостанок.

Вероніка ще раз поглянула на песика. Одне вухо в нього стирчало, інше висіло, він мав величезні сірі очі й ніс, що трішки підпух після удару об ґанок.

— Носик, — усміхнулася жінка. — Його звати Носик.

Антон Доля наніс на обличчя крем для гоління і завмер, розглядаючи своє відображення у дзеркалі. Широкі брови, довгий із кривинкою ніс, тонкі стиснуті у стрічку губи. Він був цілковито схожий на батька в молодості, за винятком погляду. Ні, не очей, а саме погляду. Щойно він зрозумів, що це мати так завжди дивилася на всіх і все, із якоюсь зверхністю і відразою. На мить чоловікові здалося, що то вона споглядає на нього з люстра, готова кинути черговий свій докір.

Антон провів далі піною і наткнувся долонею на малесенький, ледь помітний рубець на підборідді. Він добре пам’ятав той день.

Його батько від природи був людиною безтурботною і завжди любив усе перетворювати на веселу гру. От і тоді. Антону було тринадцять, і в нього щойно почав з’являтися перший пушок на обличчі. Тож батько запропонував поголитися.

Їм тоді було так весело, що хлопець не помітив, як випадково порізав бритвою підборіддя. Антон зойкнув і почав швидко змивати краплі крові.

— Нічого, — усміхнувся батько, — ти ж мужик, терпи.

Він дістав із шухляди медичний пластир і заклеїв синову ранку.

— Ну що, полегшало? — запитав чоловік.

Антон не встиг відповісти, бо до ванної кімнати заскочила мати. Вона, вочевидь, почула його крик і прибігла рятувати свого хлопчика.

— Що ти робиш із дитиною? — відразу почала з крику.

— Ми просто вчимося голитися…

— Ти ідіот! — жінка схопила сина за плечі й віддерла пластир. — У нього там рубець лишиться!

— Який ще, в біса, рубець, — спробував виправдатися чоловік, але його слова потонули в материній лайці.

Усе переросло в чергову голосну сварку, а через кілька місяців батьки розлучилися.

Коли Антон, сапаючи і спотикаючись, наздогнав батька й запитав, чому він іде, той різко відповів:

— Бо твоя мати — монстр.

А потім поклав руку на синове плече і вже лагідніше промовив:

— Ніколи не довіряй жінкам. Єдине їхнє бажання — маніпулювати тобою.

Антон повернувся зі спогадів і виявив, що стоїть перед дзеркалом із намащеним піною обличчям. Він заходився голитися, не усвідомлюючи, що мати мала рацію. Рубець у нього таки лишився, і не тільки на тілі.

Вийшовши з ванної кімнати, чоловік почув легкий запах диму. Попрямував на кухню, зазирнув у каструлю, що стояла на вогні, і побачив, що гречка в ній почала пригорати. Антон розчаровано кинув кришку назад.

Дружину знайшов у вітальні. Софія саме завершувала прасування.

— Я випрасувала тобі сорочку на завтра, на похорон матері. А ще твій спортивний костюм на роботу, — промовила вона й мило усміхнулася.

— Випрасувала спортивний костюм? — підняв одну брову чоловік. — Тобі що, більше роботи ніякої нема, що ти безглуздям усіляким займаєшся?

— Але ж ти сам вчора натякав, що чоловіки у спортзалі з тебе сміялися. Мовляв, що в тебе за дружина така, що ти весь пом’ятий ходиш.

— Блондиночко моя, — він ніжно взяв її за підборіддя, — не намагайся розуміти натяки. Це не для твоїх мізків.

Через кілька хвилин він одягнувся. Дружина саме заходилася складати прасувальну дошку. Запах пригорілої їжі нарешті сягнув вітальні.

Антон кинув погляд на Софію: вона продовжувала возитися з праскою. Тоді чоловік голосно закашляв.

— Ти хоч не застудився? — нарешті підняла голову дружина.

— Ти нормальна?! — Антона починали дратувати її тупість і відсталість.

Софія стояла перед ним із розгубленим і ображеним виглядом. Була схожа на невинне телятко, чим ще більше дратувала чоловіка.

— У тебе, видно, проблеми з пам’яттю. Може, тобі таблеток купити абощо? А то моя покійна мати, хоч і була конкретним стервом, але у свої майже сімдесят усе запам’ятовувала, а ти в тридцять уже з першими ознаками склерозу й маразму.

Жінка стрепенулася, наче її вдарили. Антон вирішив, що його слова нарешті дійшли до дружини, і знову повернувся до дзеркала. Коли він побачив, що Софія з опущеною головою далі заходилася складати праску, то аж підскочив.

Не особливо стримуючи злість, Антон обернувся, аби нарешті пояснити все цій