Олександр Аркадійович Сидоренко - Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко

— Тока не надо мєня трогать манікюром, — хрипло промовив опер, сказав — як відрізав, а тоді зиркнув на Ваню. 

Бронзовий Голос витримав погляд до кінця — детектив йому сподобався тим, що не удавав телевізійну зірку, тому Ваня хотів справити враження нормального хлопця, якому теж не дуже подобається те, що відбувається. 

— Ваня, — сказав Бронзовий Голос, встав і впевнено й міцно потиснув руку опера. 

— Віталік, — відповів той і відмовився накладати тон, навіть трохи припудритися його не вмовили. Тоді хлопчик-стиліст сказав Сашкові, що так навіть правильніше — більше схоже на правду, у них же щось по типу реконструкції, то нехай слідчий буде без гриму. 

— Я не слідчий, — заперечив той, і тоді дует пресофіцера зі стилістом остаточно здався, а з гримом нарешті було завершено. 

Знімальна група чекала на героїв у кабінеті начальника. Там було просторо, світло й пахло натуральною кавою. Досвідченим оком Ваня помітив товстий шар гриму на обличчі керівника управління — мабуть, з ним уже попрацювали заздалегідь. Гостя з експертом всадили в крісла напроти начальника й довго правили світло — вдалося й кави випити, і смачного іноземного печива скуштувати, зйомки — річ корисна, на них завжди годують. 

Ваня подивився на ставного Віталіка і згадав: такий типаж спортивного нахабного чоловіка Гєна називав скіпідарами — похідне від «скі» (тобто лижі) і зрозуміло, якої другої частини. В Євангелії від Трушина були й менш зрозумілі типажі — потерпіллер і терпігорєц, та Ваня слабо уявляв їхні визначальні риси, на відміну від скіпідара. Зрозуміло, що директор роздавав такі оцінки позаочі, скіпідари — люди злі. Ваня про себе вирішив, що не називатиме так опера навіть подумки — страшно уявити його своїм ворогом. Тому краще поки не лізти, мовчати й сподіватися на краще. 

Прибігла Іра-адміністраторка і дала «вводні»: значить, це — третя сцена епізоду, у першій Узєлков підводить до вибору героя, у другій зустрічає Ваню й передає того Віталіку, а в третій команда (це вона підкреслила — команда, телебачення любить штампи, воно з них живе) отримує батьківську настанову від начальника управління. Ваня здогадався, що ця настанова була умовою зйомок — керівнику явно подобалося зніматися, він уважно слухав Іру й кивав головою ледь не на кожне її слово. 

— Значіт, у нас хорошо ідут шокірующіє епізоди, можна матюкатися, ми запікаєм, — і виразно подивилася на Віталіка. Той хитнув головою і чітко, по складах промовив «За-є-бісь». Начальник гучно засміявся, Іра злякалася, а Ваня подумав, що не така вже і страшна ця зйомка. Якщо людям подобається — ОК, зробимо яскраво. 

— Охуєнно, — сказав він, тільки цього разу ніхто не засміявся, Іра зникла, нарешті почали знімати. 

* 

Дублів було не менш ніж десять — начальник управління плутався в словах, ніяковів, але врешті вирішили, що можна буде склеїти цю сцену під час монтажу. Зняли, як начальник тисне руки Віталію і Вані та проводжає їх до дверей кабінету. Вони з полегкістю вийшли на вулицю, де на лавочці біля мікробуса Іра вже розклала обід. І це було добре — чим більше ти з’їси на роботі, тим більше продуктів лишиться вдома. «Зекономлене = зароблене», — як стверджувало те саме Євангеліє. 

Ще за пів години вирушили. 

— Куди? — спитав Ваня в Іри, але та з’їхала, відповівши щось незрозуміле — просто покатаємося містом, очікуючи на цікавий виклик. Ваня збирався було заперечити — чекати на справу краще було б десь у пультовій, серед сучасних моніторів і десятків одночасних викликів по комутатору, як тут на нього зашикали. Толік-звукач увімкнув усім петлички, й попереду телефон Віталія (той мовчки зайняв хороше місце, тому Вані довелося лізти назад) закричав сиреною. 

Опер прийняв виклик на гучномовець, і звідти сухий жіночий голос спитав, чи чує його спецгрупа. У бусі був тільки один поліціянт, на групу це не тягнуло, але Віталій підтвердив — так, чути. Тоді жіночий голос повідомив: «Щойно на Виноградарі загинув чоловік, це схоже на вбивство, терміново виїжджайте». 

— Плюс, — сказав Віталій, дістав із бардачка невеличку колбу з мигалкою, ввімкнув її, потім опустив скло зі свого боку й поставив ту колбу на дах. Обернувся до канального водія, сказав: 

— Погналі! — і двигун заревів. 

Тут Іра скомандувала: 

— Стоооп, ето снялі. 

Віталій незадоволено обернувся в салон і втягнув носом повітря: 

— Чем ето воняєт? 

Господи! Ваня й забув про кросівки, в які надзюрив Кіт! Мимоволі сіпнувся, підтягнув ноги під себе й нічого не відповів. 

— В натурє, — погодився з детективом Толік, а бус тим часом узяв направо й зупинився. Усі вийшли. 

— Сірєну на монтаже ж нє забудьте, — сказав Толік Ірі й закурив. Ваня не розумів — а куди «погналі», просто на Виноградар? А яка адреса? Спитав у Іри, але зосереджена дівчина тільки шикнула на нього й почала організовувати зйомку з місця. 

Камеру поставили на тротуарі й довго, хвилин сорок, намагалися зняти, як бус рівняється з оператором, потім Віталій опускає скло і ставить мигалку на дах, після того бус прискорюється й виїжджає з кадру. І то інші машини заважали, то водій гальмував, то Віталій, і коли врешті ледве зняли, уже й темніти почало. 

Ніби тільки дві сцени зробили, а сил витратили, як на цілу гастроль із дорогою, концертом і бенкетом. Гєна, падло, як знав — закосив виснажливу зйомку й навіть не подзвонив, не написав. Ну, Ваня вирішив теж витримати паузу — тим сильніше потім наїде на директора. 

Нарешті всілися в бус і поїхали туди, де, схоже, сталося вбивство. І що далі, то більше Вані все це не подобалося. Ну, припустімо крадіжка органів — тут простіше: опитали персонал моргу, перевірили їхні статки — та вже на паркінгу буде видно, хто живе не на зарплатню! А вбивство… Десь там, у темряві, що настає, лежить труп. І чекає на хлопця, який приїхав у це місто співати. А не торгувати лицем усюди, де візьмуть. 

* 

А трупа не було. Зате в заставленому машинами дворі звичайної дев’ятиповерхівки ходив боксер Узєлков і люб’язно фотографувався з усіма охочими. Серед останніх переважали пацанчики, дідусі та алкаші. Безіменний стиліст почав перевіряти Ванін грим і зачіску, підсвічуючи собі ліхтариком свіженького айфона-про, а за лобовим склом Узєлков працював справжньою зіркою. Він був у шикарній зимовій блискучій «алясці» з хутряним капюшоном, в яскравих білих чоботах і сам наче сяяв. 

Ваня вкотре пошкодував про цю зйомку — який він матиме вигляд зараз поруч із таким ведучим? Як бідний хлопчик у фірмових, але старих джинсах і кросівках, від яких досі тхнуло котячою сечею? Допомога прийшла, звідки не чекали: Віталік на передньому сидінні