Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

— Дайте примірник! ще один! іще! віддаю все за Феє…! Феє…! дочку! корову! привілеї! Мені всі позичають! Мене друкують на всіх паперах — туалетному, «Лафума», японському рисовому! Я потопаю в достатку! Я знову гордий, самолюбний, міністр приходить із візитом, даю йому підсрачника — дринь! Прекрасна епоха! А чи не викупити свого велосипеда? Поміркуйте! і дві вілли в Сен-Мало! Ну, тоді вже, і двох служниць, щоб двері відчиняли! Великий «Пашон» міряти тиск! Чотирнадцять термометрів у золотих футлярах! Двадцять п'ять мес на рік для мене одного! для мене одного! для моєї душі і напастей! у церкві, де небо і дощ через дірку в даху, сонця менше, а Бога нема, світить, не світить! Срані месники! Одну месу для моїх убивць! жодної для малюка Нартра[28]! Сто для бездомних тварин, стільки ж для людей, хто в тюрмі, тридцять шість для тітоньки Амелії і мого друга пана Вердо, і багатьох інших, серйозних і менш… Балакуне мій, а імена? вам треба? Катма!

Хизуюся! П'янію від своїх думок! Розганяю хмари! П'ю тільки воду, але марю! я вас забув! і свій сюжет! і епізод! хлопець у мене в кімнаті, прищі, із матір'ю! Марсель! Ні! не Марсель!.. Їхні кручені манери… я не все сказав… зосередьтеся, читачу! Читачу! До мене! на вулицю Ґавено! восьмий поверх!.. Мав розповісти про наш Вихід!.. власне, втечу… Довелося… за три місяці до всіх інших!.. ох і клопіт! Вінфлінґ-Одер… Бларингем… Нойрупін… Росток…

— Він ще нарікає! стиду ні краплі! Ошукав усю Європу!.. (А що робитимете, як танки прийдуть… з Іваном у Тюїльрі?) Мене чигали на площі Палі, власне, на площі Бланш… а також на Піґаль… і в парку Монсо!.. цілі трибуни знавців! захеканих!.. звір, що втік з Арени, що заслужив? дременув від пік, від вил, трибун роззяв, Кармен, донів Хосе і всіх алькальдів, разом узятих? Не тягне навіть на тирсу, коло по манежу, тельбухи довкруг! І підсумок: забуття, де я скнію, обдертий, стікаю соками у смерку… дайте мені спокій…

Якби не д'Ортензія, асесор амбасади, що викликає мене до віконця побачень весь чорний, весь схудлий, удосвіта, аби зневажити ще більше… а гримаси! а погрози! а я кажу: у мене все забрало забуття! Хай живе Безодня! Та д'Ортензія знов виринає! і я тільки чую!

— Я Людовік XV! Я Людовік XV, каналія!

Це він так до мене звертається.

— Обніми мене! Обніми мене!

Голос масний і хрипкий! звичайний, сказав би! як для Людовіка XV, правда ж?.. як для Людовіка XV!..

— Я — Франція! Я — всі колонії!

Якби не д'Ортензія, я б сказав, що мене всі покинули… Хіба що ще тюремник… Він показує на мигах, як мене розстрілює, і робить це десять разів на день!.. Блазенський тик…

О, та я знаю дистанцію! За вами право сильнішого, мій мстивий читачу! Ви кажете: «Цей балакун забиває нам баки»! Тоді я покажу вам дупу! Я попереджав: у мене підтікання!.. У вас зіркіші очі, ніж у мене! навіть у такому сутінку ви мусите побачити!.. яскраво-червоне — то пелагра… жовто-сіре — то лишай! Так, захворювання не поширене!.. Висипання слабке папульозне! Це ще з Бларингема. Там мав п'ятнадцять… шістнадцять випадків! сверблячка! майже тисяча! От вам і окупована дупа! а ще на ліктях! на потилиці!

— Скажіть-но, але ж у Ауґсбурґу були не папульозні висипання! там було повне шматування! всі шкіри на лампи для АА[29]! На абажури, палітурки, свищики, Валькірії, Одінів шабаш і газові печі!

Заявляю, що я до цього не причетний! ні своєю дупою, ні Ауґсбурґом! Я війни не оголошував, я геть нічого не проголошував, крім «Хай живе Франція і Курбевуа[30]! Геть Бійню!»

Двічі йшов добровольцем, інвалід на сімдесят п'ять відсотків, Петюну[31] не присягав, ні фон Хольтітцу[32], ні Папі! Ні тому, котрий д'Ортензія, який весь час викликає мене до віконця побачень… ні божевільному напроти… ні «єоп-єоп» із сімдесят третьої! До біса, хто б його придушив!.. Ви з корпусу «К»[33] чи ні?.. «Засуджені до страти», так записано!

Тут усіх не убивають! Я вам розповім, що на дні ями, бо ви весь час хихочете, тіло заростає пліснявою, тобто руки, ноги, тулуб, шкіра і, гай-гай, очі! але от серце, перепрошую! серце з бронзи! серце чотирнадцятого!

— А де ви були в чотирнадцятому? Чи я даремно напосідюсь?.. Ви не були… чи на інших широтах! інші чуття, інші легенди… Знавіснілий стариган, з якого тече, хвицючий, хто вас так уже лікуватиме! мої вії, нехай, беріть! вони кривавляться, злипаються… я витріщаюсь… торгувати очима тепер у моді…

— Ну гаразд, а Кассель[34]? непереливки було!

— А ви де були, соколику мій? Про тортури нікому ні слова! Чекайте своєї чергочки! Ця епоха не щедра ні на що, крім м'ясарень, винокурень, чинбарень, які повсюди, куди не глянь!.. дочекайтеся хоча б кайданків!.. Поспішність усе псує!.. Не біжіть поперед подій, бо з петлею на шиї думки будуть геть інші, ніж зараз! Геть інші! Тру-лю-лю, Гертрудо!

— Хай йому біс, він з нас збиткується! нахабний мавполюд! дошкульний покидьок! Про підвал! Про дупу! Про марення! Негайно вислати! Раз — і по всьому! Порвати! Попроштрикувати! Обдерти! Стратити! Двічі! Та ні! дванадцять разів, шістнадцять!

— Яка програма, мила?

Я вас чую.

— А табір у Саторі[35], непосидо? А Кадудаль[36]? А Рокет[37]? і Ґамбетта на повітряній кулі! і Сара Бернар на одній нозі? хіба то не були найвищі злети? екзальтація, що надимає душі удвічі і стократ до Батьківщини палкість? Та мали б ви хоч відблиск того атома, мільярдну крихту — і все б порятувалось! Від набережної Оде у Кемпері до Берингової протоки! до найдальшого вошивого алеута на острівці у морі, останній земній п'яді! Три континенти, це ж так просто! тільки серце! Я ж казав!

А ви б відмовились від цього?… завагалися б?

— Він містифікатор…

Я згадую Ґамбетту, тюрму Рокет, я згадую Ландрю, я згадую Петена — героя Вердена, покидька Петіо, велич Фонтенуа, подвиг на Марні, розкіш Рамбує, президента Ґалубе, який везе Гітлера на таксі на обід із Ґальєні[38], плюс Лартрона! і його жінку на острові Є!