Чарлз Строс - Небо сингулярності, Чарлз Строс

сказу та бляшаної банки (як виглядала більшість справжніх бойових кораблів). Певний стиль передбачав обмеження функціональності, але треба було віддати належне: барокові ракетні установки або лазери з ФАР1 вбивали не гірше сучасніших систем озброєнь. Крім того, крейсер виглядав круто, що дозволило МіГу продавати різноманітну смертоносну «липу» всяким хунтам під літературним слоганом, вигаданим його маркетологами — «Конче треба бути Ернстом!»

На думку Мартіна, «Владаря Ванека» було зроблено з того самого комічного тіста, що й усю Нову Республіку, яке виявлялося не таким уже й смішним, варто потрапити в зуби цієї оперетки. Церемоніал, прапори та імператорські вензелі на кожній підходящій поверхні, ліврейні лакеї та хитромудра піраміда військового етикету — все це нагадувало Мартіну, що він дарма погодився на цю роботу. Вільнодумці, розвішані на даху Василіска, тільки стверджували його в цій думці. І зараз він би залюбки повернув свій гонорар і повернувся додому, якби не відчуття обов’язку.

В Мартіна вже крутилося в голові од оглядин усіх цих стикувальних вузлів станції і транспортних магістралей крейсера, коли врешті-решт він опинився на порозі людного восьмигранного відсіку, освітленого червоними лампами, де дозволили дію законів фізики та зберігали невагомість. Перед відкритою панеллю якийсь присадкуватий і лисуватий інженер техслужби шпетив переляканого підлітка:

— Тільки спробуй, криворукий бельбасе, ще раз торкнутися чого-небудь, не спитавши мене або мічмана Отченашека! Ось це — резервний головний комутатор арбітражу шини. А там, — він тицьнув пальцем на іншу, закриту, панель, — резервний головний розмикач, який тобі мічман наказав перевірити. Цей рубильник, який ти збирався перемкнути…

Мартін простежив за пальцем офіцера і скривився. На місці інженера він, мабуть би, не спинився на погрозах і задушив би ідіота-призовника його ж власними кишками. З іншого боку, якби той ідіот і справді поліз до арбітражу шини, то душити його виявилося б зайвим, бо обвугленому трупу це зазвичай ні до чого.

— Начтехслужби Крупкін? — запитав він.

— Так? Хто? О, ви, мабуть, той механік із верфі? — повернувся до нього Крупкін, чим дав змогу нещасному моряку відповзти в укриття. — Ви спізнилися.

— Я тут ні при чому. Це вам до управління Куратора, — різко відповів Мартін і одразу пошкодував про свої слова. — Пробачте. Складний тиждень. Чим я можу допомогти?

— Охранка? Гмм. Тут їх небагато, — несподівано добродушно відказав Крупкін. — Значить, розбираєтеся в цих іграшках?

— МіГ їх продає. Люди їх використовують. Люди їх ламають. Я їх лагоджу. Ви це мали на увазі?

— Непогано для початку, — раптом вишкірився Крупкін. — Зайду з іншої сторони: що вам відомо про основні компенсатори розфазування в переважній системі відліку? Зокрема, мене цікавить ось ця конкретна модель — «ка»-триста сорок — в її поточних налаштуваннях. Розкажіть мені все, що вам видно з того, як вона відрегульована.

Наступну годину Мартін пояснював її розсинхронізацію в різних аспектах. Після цього Крупкін показав йому справжню К-340, а не її абияк склепаний макет. Свій допит інженер продовжив за обідом, після якого Мартін до самого вечора вивчав, що й куди йде, звіряв за документами, чи все було на місці, аж поки не настав час вертатися на базу…

Рейчел Мансур стояла голяка на рогожці ручної роботи посеред готельного номера, який вона зняла дві години тому у порту військово-космічного флоту Кламовка. Попри дорожнечу в кімнаті тхнуло пліснявою та грибком, карболкою і пічним опаленням. Вона дихала повільно й рівно, розминаючи руки й ноги в ритуальній послідовності. Штори запнуто, двері замкнено, сенсори налаштовано попередити про небажаних гостей. Рейчел не мала наміру пояснювати обслузі в готелі свій вигляд.

Рейчел багато чого не мала наміру пояснювати людям навколо. Нова Республіка змушувала її безпорадно гніватись, а це непрофесійно, хоча зарадити своїм почуттям вона не могла. Весь сенс існування Нової Республіки полягав у безсовісному марнуванні людських ресурсів, а це ображало її почуття не менше від публічного палення книг або побиття невинних.

Новій Республіці 250 років, і вона розташовувалася за 250 світлових років від Землі. Коли, не завдавши собі клопоту найменшими поясненнями, Есхатон переселив дев’ять десятих населення планети через «кротовини» по околицях, то відсортував їх за принципами такої собі етнічної, соціальної чи психологічної спорідненості. У Новій Республіці опинилася збірна сільничка східноєвропейських техноскептиків та монархістів, які пристрасно шукали певності й розради в стабільному минулому сторіччі.

Засновники Нової Республіки постраждали від знеособлених технологічних перемін. У ринкових демократіях Землі періоду перед Сингулярністю вони стали свідками того, як мільйони людей опинилися на метафоричному звалищі металобрухту. Тому, отримавши під свій конт­роль новий світ і знаряддя для його завоювання, найперше вони встановили консервативний суспільний лад. Наступне їхнє покоління пережило жорстоку громадянську війну між прибічниками автоматизованих «рогів достатку» (самовідтворюваних нанофабрик, здатних виробляти будь-які фізичні товари) та оборонцями простішого життя, де кожен чітко знав своє місце і це місце знаходилося для всіх. Прогресивна партія програла, і тепер уже ціле сторіччя Нова Республіка набиралася сили, зазнавши природної метаморфози й перетворившись на таку собі Європу, якою б та могла стати, якби поклала край фізиці й хімії наприкінці XIX століття. Позакривалися патентні бюро, і в цьому світі не знайшлося притулку для мрійників і релятивістів.

Стоячи голяка на рогожці, Рейчел могла на хвильку про все це забути. Вона могла ігнорувати світ, поки її імпланти звично вели її рутиною тренування із самозахисту. Починалося воно з дихальних вправ, потім — ізометричні скорочення м’язів по групах під строгим контролем системи бойового управління, і нарешті — розмита в своїй блискавичності послідовність рухів, якими повністю завідували контролери вбудованої нейромережі, що під їхніми командами тіло Рейчел перетворювалося на маріонетку, вправну в бойових мистецтвах. Такий десятихвилинний цикл двічі на тиждень дозволяв їй