Валерія Оквітань - Фермерська романтика, Валерія Оквітань

Розділ 6

Стіл вже був гостинно накритий до їхнього приходу двома турботливими господиньками.

— Ось і вони, Святе, не треба нікуди йти, — повертаючи голову, крикнула Оля. — Ми вже думали пошукову бригаду за вами посилати. Ви де ходили?

Жінка пройшла з порогу, аби Євген міг занести хлопчика до будинку.

—  Ми до озера ходили. Костя хотів показати гості рибок, — і знову кинув погляд на Тасю. — Сподіваюсь сподобались?

— Давай, швидко неси його митись, бо ви обидва мазутом смердите, — сміючись мовила Оля, обертаючись до Тасі.

— Так-так, вони чудові, — ніби повз теми відповідала Тася, яка думками була десь далеко. Їй би відволіктись від тих грозових хмар, які нависли над її головою.

— Ой, як чудово, що тобі сподобалось. Може сходите потім порибалити? — одразу спохватилась Марія Олександрівна, видавши чудову, на її думку, ідею.

— Мамо, дай дівчині перепочити, впевнений, що Женя не був найприємнішою людиною на сьогоднішній прогулянці, — з посмішкою підійшов до жінки чоловік, поставивши їй руку на плече. — Я - Святослав, а ви та сама Таїсія, про яку вже увесь вечір говорить моя мама?

— Так, скоріш за все та сама, приємно познайомитись, — дівчина протягнула руку, аби чоловік міг її потиснути. — Мені так ніяково,  ваша мама надає мені значно більшого значення, ніж я того заслуговую.

— Впевнений, що це не так, — він підморгнув дівчині, скосивши на неї погляд, а потім і на свою маму також. — Вона доросла жінка і знає, що робить. Якщо вже запропонувала допомогу - не відмовляйтесь. Можливо вам у нас ще сподобається.

Тася сподівалась, що її червонястих щок ніхто не помітив. Вони всі були такими приємними людьми, за винятком Євгена, звісно. Цей чоловік поки не показав свої хороші сторони. 

—  Доброго вечора, молодь, — коренастий чоловік увійшов до будинку з широкою посмішкою. Судячи з сивої голови та дивовижної схожості двох синів Марії Олександрівни - це був її чоловік,  а заодно і голова сім’ї.

— Доброго вечора, — мовила Тася, намагаючись злитись  з меблями в будинку. Ну не звикла вона, що навколо неї крутилась вся увага. А якщо ще врахувати, що вона була гостею в цьому будинку, хоча сама дівчина вважала, що вона скоріше нахлібниця, то зайвої уваги їй було не уникнути.

— Ой, юна пані, а я вас не знаю, — посміхнувся їй чоловік, демонструючи свої зморшки. — Маня не казала, що в нас сьогодні гості. Я б підготувався. Я - Олег Богданович.

Він розвів руки в сторони, показуючи, що прийшов в будинок з порожніми руками.

І знову схожість з Марією Іванівною. Здавалось, що в молодості цей чоловік теж часто посміхався. Та й взагалі його привітний тон вказував на добродушність дідуся.

—  Мене Тасею звуть, — і знову протягнула руку дівчина. —  Що ви, не варто нічого робити. Просто не звертайте на мене уваги.

— Як це не звертати, дочко, у нас в домі рідко бувають симпатичні дівчата. Одна Олька тягне на собі цю важку ношу, — з такою не притаманною літнім людям невинністю, чоловік швидко закліпав очима. А за спиною дівчини, де стояв старший син господарів, прозвучав сміх.

— О, тату, ви вже приїхали? — з дитиною на руках у вітальню прийшла та сама Ольга. — Ярик з вами, чи його доведеться чекати? 

— Та тут цей засранець, — перемкнув всю свою увагу на жінку. — Прийде зараз. Я сказав йому, щоб машину загнав під навіс. 

— От і чудово, — хлопнула в долоні господиня. — Як добре, що сьогодні вам всім вдалось прибути на вечерю вчасно. Хоч десь мене не підвели.

— Ти б попереджувала, що когось запрошуєш, ми б не барилися, — обійняв дружину Олег Богданович.

— Та то все так спонтанно вийшло, — краєм вуха слухала їхні розмови Тася, поки вся її увага була сконцентрована на тих повідомленнях, які безперестанку приходили від її матері. Одне навіть від Катрі прийшло. Гнівне. Сердилась на неї за щось сестричка. Тільки от за що?

Вона ніби вчинила розсудливо. Пішла з дому дала їм можливість завершити почате. І чого тільки Катя  незадоволена була?

— Здоров народ, — важкою ходою у вітальню прийшов і третій, наймолодший син пані Марії та пана Олега - Ярослав.  — Здоров Костян.

Хлопчик радісно крикнув дядьку привітання, посміхаючись.

— А Жеку де загубили? — оглядав він всіх навколо, поки не зупинився на Тасі.

— Та тут твій Жека, — спускаючись з другого поверху, мовив чоловік, закочуючи очі. І знову незадоволений тон.

Він єдиний, хто постійно був незадоволений в цій родині. Тася, тепер точно це бачила. Але як кажуть: “В кожному стаді є своя паршива вівця”. В цій родині така роль була відведена середньому сину.

— Ой, я бачу нові обличчя  в нашому будинку, — посміхаючись на всі тридцять два, чоловік помітив Тасю.

— Ти настільки уважний, що можна вважати дивом, що ти помітив когось крім себе, — і знову репліка від Євгена.

Дивно, що на нього ніхто не ображався. Але це напевно пов'язано з тим, що домашні вже звикли до його характеру.  

— Закрийся, — лагідно попросив брата чоловік, а потім звернувся до Тасі. — Я - Ярослав, а ви?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍