Джоан Роулінг - Убивчий білий, Джоан Роулінг

Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»

Страйк заснув на нерозібраному ліжку у своїй квартирі на горищі, повністю одягнений, з незнятим протезом. На грудях у нього лежала картонна папка з матеріалами по справі Чизвелла, яка злегка вібрувала під його хропіння. Страйкові снилося, що рука в руці з Шарлоттою він іде порожнім Чизвелл-гаузом, який вони купили разом. Висока, струнка, прегарна, Шарлотта більше не була вагітна. За нею линув шлейф «Шалімару» і чорного шифону, але спільне щастя потроху розсіювалося серед вогкого холоду обшарпаних кімнат, що ними вони блукали. Звідки прийшло таке необачне, донкіхотське рішення — купити цей пронизаний протягами будинок з облізлими стінами і дротами на стелі?..

Гучне «дз-з» повідомлення рвучко підняло Страйка з цього сну. Якусь мить він усвідомлював, що повернувся до кімнати на горищі й не є ані власником Чизвелл-гаузу, ані коханцем Шарлотти Росс, а тоді намацав телефон (на якому лежав), чекаючи, що повідомлення — від Шарлотти.

Помилився: сонно вдивившись в екран, він побачив ім’я Робін, а була ж перша година ночі. На мить забувши, що Робін ходила на вечірку до Флік, Страйк похапцем сів. Картонна папка зіслизнула з його грудей, аркуші з неї розлетілися по підлозі, а Страйк напружив каламутні очі, вдивляючись, що там йому надіслала Робін.

— Щоб мене навпаки видрюкали.

Не зважаючи на розкидані під ногами папери, він передзвонив.

— Привіт,— тріумфально мовила Робін, а фоном чулися непомильні звуки нічного автобуса в Лондоні: гуркіт і рев мотору, виск гальм, металеве дзеленчання дзвона і, звісно ж, п’яний регіт жіночої компанії.

— Як тобі це в біса вдалося?

— Я — жінка,— відповіла Робін. Страйк майже почув її усмішку.— Я знаю, де ми ховаємо речі, коли хочемо, щоб їх не знайшли. Я гадала, ти вже спиш.

— Де ти — в автобусі? Вилазь і бери таксі. Візьми чек, запишемо на рахунок Чизвеллів.

— Та не треба...

— Роби що кажуть! — повторив Страйк дещо агресивнішим тоном, ніж хотів, бо Робін, звісно, зробила велику справу, але коли рік тому вона лишилася сама на темній вулиці, її порізали ножем.

— Добре, добре, візьму таксі,— погодилася Робін.— Ти читав записку Чизвелла?

— Просто зараз дивлюся на неї,— відповів Страйк і ввімкнув гучний зв’язок, щоб і читати, і говорити з Робін.— Сподіваюся, ти лишила її там, де знайшла?

— Так. Подумала, що так буде найкраще.

— Правильно. А де, власне...

— Всередині прокладки.

— Господи,— здивувався Страйк.— Я б ніколи в житті не...

— От Джиммі і Барклей теж не здогадалися,— самовдоволено відповіла Робін.— Ти розумієш, що там написано в кінці? Ота цитата латиною?

Придивившись до екрана, Страйк переклав:

— «Я і люблю, і ненавиджу. „Як це?“ — спитаєш.— Не знаю. Чую, що так воно є. Чую — і мучуся тим»[15]. Це знову Катул, дуже відомий двовірш.

— Ти в університеті вчив латину?

— Ні.

— Тоді звідки...

— Та це довга історія,— відповів Страйк.

Насправді його історія вивчення латини не була довга, просто це важко було пояснити більшості людей. Він не мав настрою розповідати посеред ночі, а ще не хотів казати, що Катула в Оксфорді вивчала Шарлотта.

— «Я і люблю, і ненавиджу»,— повторила Робін.— Нащо Чизвелл написав би таке?

— Бо він саме це і відчував? — припустив Страйк.

У роті було сухо: перш ніж заснути, забагато курив. Він встав — тіло заклякло й боліло — й обережно обійшов папери на підлозі, з телефоном у руці прямуючи до раковини в сусідній кімнаті.

— Відчував до Кінвари? — з сумнівом спитала Робін.

— А ти бачила поруч з ним якусь іншу жінку?

— Ні. Звісно, він це міг і не про жінку написати.

— Слушно,— погодився Страйк.— Чоловічих стосунків у Катула теж чимало. Може, тому він Чизвеллу і подобався.

Він налив у горнятко холодної води з-під крана, випив, тоді закинув усередину чайний пакетик і ввімкнув чайник, усе вглядаючись в екран телефону в темряві.

— «Матір» закреслено,— пробурмотів він.

— Мати Чизвелла померла двадцять два роки тому,— повідомила Робін.— Щойно дивилася в інтернеті.

— Гм-м,— сказав Страйк.— А «Білла» обведено.

— Не «Біллі»,— відзначила Робін,— але якщо Джиммі та Флік вирішили, що йдеться про його брата, то, мабуть, іноді люди таки називають Біллі Біллом.

— Хтозна, що то за Білл,— засумнівався Страйк.— «Сузукі»... «Blanc de»... Зажди. Джиммі Найт має «сузукі-альто».

— За словами Флік, машина не на ходу.

— Так. Барклей казав, не пройшла техогляд.

— Коли ми їздили до Чизвелл-гаузу, там під будинком стояв «гранд-вітара». Мабуть, власник — хтось із Чизвеллів.

— Чудове спостереження,— сказав Страйк.

Він увімкнув верхнє світло і рушив до стола під вікном, де лишив ручку і записник.

— Знаєш,— замислено мовила Робін,— я, здається, десь нещодавно бачила оте «Blanc de blanc».

— Правда? Пила французьке шампанське? — спитав Страйк, який сів робити нотатки.

— Ні, але... хоча так, мабуть, то було написано на винній етикетці... «Blanc de blancs»... що б воно означало? «Біле з-поміж білого»?

— Авжеж,— відповів.

Десь хвилину обоє мовчали, роздивляючись записку.

— Знаєш, Робін, неприємно це казати,— нарешті вимовив Страйк,— але гадаю, найцікавіше в цій записці — це те, що її має Флік. Схоже на перелік запланованих справ. Не бачу тут жодних доказів протиправних дій чи підстав для шантажу або вбивства.

— «Матір» викреслено,— повторила Робін, ніби рішучо налаштована видушити сенс із таємничих фраз.— Мати Джиммі Найта померла від азбестозу. Він щойно розповів мені у Флік на вечірці.

Страйк постукав по записнику кінцем ручки. Робін озвучила питання, яке і його мучило:

— Нам слід буде розповісти поліції, так?

— Так,— зітхнув Страйк і протер очі.— Це доводить, що вона мала доступ до будинку на Ебері-стріт. На жаль, це також означає, що в крамниці прикрас ти більше не працюватимеш. Щойно поліція обшукає її ванну кімнату, Флік швидко зрозуміє, хто їх навів.

— Бляха,— лайнулася Робін.— Мені здалося, я з нею встановила справжній контакт.

— Так,— погодився Страйк.— Біда в тому, що ми не маємо офіційного статусу в рамках розслідування. Я багато віддав би за те, щоб допитати Флік як слід... Що за гадська справа,— широко позіхнув він.— Я цілий вечір копирсався в матеріалах. Записка не краща за все інше: ставить нові питання, а не дає відповіді.

— Зажди,— сказала