Джоан Роулінг - Шовкопряд, Джоан Роулінг

— Снобка стара,— буркнула Кетрин.— Аж таким тоном розмовляла зі мною... з усіма. Але я знаю, що її так вкурвило: там був Майкл Фенкорт. Я їй сказала — Оуен якраз пішов до Джері, щоб той бува не впав зі стільця абощо, він ту стару суку не послухав,— я їй сказала: «Щойно говорила з Фенкортом, він такий чарівний!» Їй це дуже не сподобалося,— задоволено додала Кетрин.— Не сподобалося, що зі мною він був чарівний, а її ненавидить. Оуен мені казав, що колись вона була закохана у Фенкорта, але він нею погребував.

Кетрин насолоджувалася плітками, хай навіть такими старими. Принаймні на тій вечірці вона була ніби «своя».

— Невдовзі після того, як я це сказала, вона пішла,— задоволено додала вона.— Жахлива жінка.

— Майкл Фенкорт казав мені,— мовив Страйк, і погляди Кетрин і Піппи одразу вчепилися в нього, бо обом кортіло знати, що такого сказав знаменитий письменник,— що колись в Оуена Квайна й Елізабет Тассел був роман.

Мить приголомшеної тиші, а тоді Кетрин Кент вибухнула сміхом. Сміх був безсумнівно щирий: кімнатою розкотився веселий, майже радісний регіт.

— Оуен Квайн з Елізабет Тассел?

— Так він сказав.

Піппа аж засяяла, коли Кетрин так щиро й несподівано звеселилася. Та відкинулася на спинку дивана, щоб віддихатися; на штани їй пльопнувся бренді — так її трусило від сміху. Піппа підхопила цю нотку істерії і собі почала реготати.

— Ніколи,— видихнула Кетрин,— ніколи в цілому... житті...

— Це ніби дуже давно було,— почав Страйк, але довга руда грива жінки все трусилася, сама вона аж ревла зо сміху.

— Оуен і Ліз... та ніколи. Ніколи, нізащо... Ви просто не розумієте,— пояснила вона, тепер уже витираючи сльози сміху.— Оуен вважав її кошмарною. Він би мені сказав... Він розповідав про всіх, з ким спав, у цьому плані з нього був кепський джентльмен... правда ж, Піп? Я б знала, якби вони хоч колись... Гадки не маю, де Майкл Фенкорт таке почув. Та ніколи! — з невимушеною веселістю і повною упевненістю закінчила Кетрин Кент.

Сміх допоміг їй розслабитися.

— Але ви не в курсі, що там за історія з Різником? — спитала Робін, поставивши порожню склянку на столик жестом гостя, який уже йде.

— А я не казала, що я не в курсі,— мовила Кетрин, після тривалого реготу трохи задихана.— Я якраз в курсі. Це просто жахливо — так учинити з Джері. Лицемір паскудний... Оуен казав мені нікому не говорити, а тоді взяв і просто так написав це в «Бомбіксі Морі»...

Робін не треба було застережливих поглядів Страйка, щоб розуміти: тут потрібно мовчати і дати доброму гумору Кетрин, підживленому бренді, її радості з приводу неподільної уваги слухачів, її гордості від знання пікантних секретів літературних зірок зробити своє діло.

— Гаразд,— мовила вона.— Гаразд, річ ось у чому. Оуен мені розповів. Коли ми вже йшли. Джері в той вечір напився і скаржився, що його шлюб летить під три чорти, що завжди було тяжко... що напередодні вечірки вони з Фенеллою жахливо посварилися і жінка йому сказала, що донька, може, і не його. Що то, може, донька...

Страйк знав, що вона зараз скаже.

— ...Фенкорта,— по драматичній паузі закінчила Кетрин.— Карлиця з великою головою, дитина, яку вона хотіла абортувати, бо не знала, чия вона — розумієте? Рогоносець Різник... Оуен наказав мені мовчати. «Це не смішно,— сказав він.— Джері свою доньку любить, у нього в житті більше нічого доброго немає». А сам говорив про це весь час, поки ми їхали додому. Все торочив про Фенкорта, про те, як неприємно йому було б дізнатися про доньку, адже Фенкорт дітей не хотів... То брехня була — мовляв, хочу захистити Джері! Будь-що, аби тільки дошкулити Майклові Фенкорту. Що завгодно.

46

Leander strived; the waves about him wound, And pulled him to the bottom, where the ground Was strewed with pearl...

Christopher Marlowe, Hero and Leander[55]

Удячний за магію дешевого бренді й за надзвичайне поєднання теплоти та здорового глузду у виконанні Робін, за годину Страйк попрощався з нею, красно дякуючи. Робін поїхала додому й до Метью захоплена і задоволена, тепер уже не так скептично ставлячись до теорії Страйка щодо особи вбивці Оуена Квайна. Почасти це завдячувало тому, що нічого зі сказаного Кетрин Кент не спростовувало теорії, та головно Робін відчувала велику теплоту до свого шефа після цього спільного допиту.

Страйк повернувся до квартири на горищі в менш піднесеному настрої. Він пив тільки чай, а у свою теорію вірив міцніше, ніж доти, але з доказів мав тільки одну-єдину касету до друкарської машинки: цим не перебити справу, яку поліція відкрила проти Леонори.

Вночі в суботу й неділю був сильний мороз, але вдень крізь хмари проривалося сонячне проміння. Дощ перетворив снігові кучугури обабіч доріг на слизьку кашу. Страйк у похмурому усамітненні блукав між житлом та офісом, проігнорував дзвінок від Ніни Ласселз, відмовився, коли його запросили повечеряти Нік та Ільза; сказав, що треба працювати з паперами, хоча насправді хотів побути на самоті й ні з ким не обговорювати справу Квайна.

Страйк розумів, що поводиться за професійними стандартами, які після звільнення з відділу спеціальних розслідувань уже не мали сили. З погляду закону, він мав повне право розповідати про свої підозри хоч кому, але Страйк поводився так, ніби то все конфіденційне. Почасти це була давня звичка, але головно (хай когось це б насмішило) він серйозно розглядав можливість, що вбивця дізнається про його думки та дії. Страйк вважав, що найкращий спосіб убезпечити секретну інформацію — це тримати її при собі.

В понеділок до нього знову прийшов бос і коханець невірної міс Броклгерст, мазохізм якого тепер вилився в бажання дізнатися, чи має вона десь ще третього коханця. Страйк слухав, а сам усе думав про Дейва Полворта, який тепер здавався останньою надією. Зусилля Робін поки що були марними, хай навіть вона багато годин намагалася добути докази, про які попросив Страйк.

О шостій тридцять, коли Страйк сидів у квартирі й дивився прогноз, який обіцяв повернення арктичної повітряної маси наприкінці тижня, задзвонив телефон.

— Ану, Діду, вгадуй,— промовив крізь тріск на лінії Полворт.

— Та ти жартуєш,— відповів Страйк, у якого аж у грудях заціпило від передчуття.

— Все добув, друже.

— Ох чорт,— видихнув Страйк.

То була його власна теорія, але Страйк