Кірстен Бойє - Медлевінґери

— Той, який завжди ходить до твоєї мами, — пригнічено сказала Моа. — Вона каже, що він був кілька разів у твоєї мами.

— Тоді це все-таки Томас, — прошепотів Йоганнес. — Сніданок у суботу.

Він не хотів у це вірити, разом з тим все було очевидно. Фібула. Те, що Томасові потрібні гроші. Світлонепроникні фіранки для «Корделії-2», гра в хованки з поліцією. Навіть напад.

— Не думаю, — невпевнено промовила Моа. — Вона постійно повторює: «Балкон! Балкон!»

— Балкон? — запитав Торіл. — Що це має означати?

— Може, вона просто не знає слова, — припустив Нісс. — Вона має на увазі щось інше.

Але раптом Йоганнес відчув, як на руках йому мороз пішов по шкірі.

— Їделунґ? — пошепотів він. — Вона має на увазі його?

— Їделунґ? — перепитав Торіл. — Той симпатичний чоловік, який допоміг тобі вчора з Покашиїнським?

Йоганнес невпевнено кивнув.

— Він справді симпатичний! — сказав він. — Але Томас теж симпатичний. Та з його імені ще менше шансів змайструвати Каїна, аніж з Томаса Маркуса Маґґеві.

— Спитай свиню, Моа, — сказав Торіл.

Моа знову заговорила з Поллілі, раз у раз показуючи нагору.

— Вона не знає, як він називається, — сказала вона. — Але це третій балкон згори, другий справа. Попробуй вивідати це в морської свинки, яка не вміє рахувати!

— Це він! — прошепотів Йоганнес. — Це Їделунґ! Колишній балкон Дреґерів!

— Вона могла щось наплутати, — невпевнено сказав Нісс. — Або взагалі то все неправда.

— Здається, вона досить впевнена, — заперечила Моа. — Вона каже, відколи він тут мешкає, постійно ошивається на подвір’ї. Або спостерігає за всім з балкона.

Йоганнес згадав той день, коли до них вселився новий сусід.

— То була би дуже дивна випадковість! — замислено сказав він. — Що Каїн вселяється саме в наш дім, де на подвір’ї є вхід до краю! І саме за кілька днів перед тим, як приходить Ведур.

Торіл похитав головою.

— А якщо це не випадковість? — запитав він. — Якщо він навмисне винайняв цю квартиру? Саме тому? Бо знав напевне?

— Але як? — не міг второпати Йоганнес. — Не можна ж просто взяти і сказати: «Хочу, щоби тут звільнилася квартира!» І вона вже вільна. — Він подивився на Торіла. — Звичайно! — прошепотів він. — Він вижив Дреґерів, щоб заволодіти квартирою! Раптом їм почали постійно вчуватися звуки, щоночі! Вони боялися, щоб хтось не зайшов до них у двері! Брітта намагалась їх заспокоїти, мовляв то просто старі труби і дерев’яні підлоги, що то вони шумлять, виють і скриплять. Але пані Дреґер казала, що вона майже все життя мешкає в цьому будинку і знає, як риплять дерев’яні підлоги і булькають стічні труби. «Це щось інше! — повторювала вона. — Щось дивне! Можна й у привидів повірити».

— І через це вони виїхали? — запитав Торіл.

— У дім для літніх людей, — сказав Йоганнес. — Брітті не вдалося їх переконати. Вони боялися щораз більше. Від якогось часу виходили з дому тільки разом, бо ніхто не хотів залишатися у квартирі один.

— Он як він це зробив! — збагнув Торіл. — Он як.

— Але ім’я? — запитав Нісс. — Де ж тут Каїн?

Торіл втупився в підлогу.

— Їделунґ, — мурмотів він. — Нічого. Справді, зовсім нічого.

— А як він називається? — запитала Моа. — Може, там щось заховане?

Йоганнес похитав головою.

— Курт, — відповів він. — Це теж нічого не дає.

Але Торіл рвучко підвів голову.

— Маємо «к»! — схвильовано сказав він. — Маємо «ї» та «н»! Бракує лише «а». «А» нема, може, ще…

І раптом Йоганнес додумався! Він згадав Брітту на наступний день після того, як Їделунґ запросив її помилуватися бельгійською шафою. Курт Аполлон, сказала вона. Деякі батьки жорстокі у виборі імен для дитини. Але батьки Їделунґа не були жорстокими. Вони просто хотіли назвати свою дитину Каїном. «Він називається Курт Аполлон!»

— Курт Аполлон Їделунґ! — сказав Торіл. — Не дивно, що Антак реготав, коли це побачив.

— Але це все одно не доказ! — засумнівався Йоганнес. — Не більше, ніж у Країдлінґа і Покашиїнського! Навіть якщо Поллілі його і бачила. Доки ми не знаємо, хто переховує Антака і Ведура…

— Я полетіла перевірити! — рішуче сказала Моа і подивилася вгору на балкон. — Балконні двері відчинені, на лі-фей він не розраховував.

— Це вторгнення! — сказав Йоганнес, але не дуже серйозно.

— Я вам потім відчиню зсередини вхідні двері! — крикнула Моа з висоти приблизно другого поверху. — Біжіть наверх!

Йоганнес не чекав на Торіла й Нісса. Позаду нього пищала Поллілі. Він тільки сподівався, що ніхто з сусідів не виглядає з вікна.