Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фентезі » Чужинець в Олондрії (ЛП) 📚 - Українською

Софія Саматар - Чужинець в Олондрії (ЛП)

241
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Чужинець в Олондрії (ЛП)" автора Софія Саматар. Жанр книги: Фентезі.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 119 120
Перейти на сторінку:
цей вбогий залишок по ній, жалюгідний, як сплутана волосина! Бо я схожий на тих коханців, які зберігають загадкові й ексцентричні амулети, як-от качан кукурудзи, обгризений коханою, чи виколупаного з її щиколотки кліща. Таким амулетом є анаднедет ангела. Я стою на колінах за столом у кімнаті для занять і читаю при тьмяному світлі олійного каганця, бо світла, що падає з саду, не досить: воно майже зникає за завісою дощу. Під відлуння зливи досліджую її пристрасну мову. «Там повсюдно грім, темрява, холодний туман». Бідність слів не позбавляє їх значущості: іноді я думаю, що їх майже, майже достатньо… майже достатньо, щоб викликати її знову, реальну, до мене, з усім її блиском очей, з розкішною, недосяжною шкірою. Так ото коханець вигадує власну релігію, молячись до свого скарбу — купки обтятих нігтів. Влада, що її має в собі анаднедет, не більша, ніж у такій купці, а може й менша. Але я обожнюю його; торкання до його сторінок дає мені радість. Ось тут, на ріжечку, пляма чорнила показує, де саме я скочив на рівні ноги, коли вона раптово заговорила до мене у розпал гарячкового писання. Чудова пляма, шпичаста, як зірка. І всі ці пом'яті та брудні сторінки, сухі й пористі у світлі моєї лампи. Я схиляюся ближче: вони пахнуть димом і водночас розповідають мені про храм на воді, про мапи «зі скрученими краями», про «величезних кажанів-плодожерок». Джіссавет не живе в цих словах, вона не міститься в них. Що б вона сказала про цей дощ, якби була жива? Ні, я ніколи не дізнаюся, як би вона зреагувала на цей удар грому: чи зірвалась би зі сміхом на рівні ноги, чи вибігла би в сад. Я продовжив читати. Коли дощ припиняється, я чую шелест перегортання сторінок, чуттєвий звук, немов жінка повертається у ліжку. Шепіт, укритий за падінням води з мокрого листя живоплоту та за відлунням криків стурбованих какаду.

Жодного іншого чаві походженням з островів, окрім мене, історія не знає. Коли я відвідую Тіом, діти приходять до мене в стару кімнату для занять. Кожне приносить з собою перо, виготовлене з дерева тедіет, чорнило з квіту гібіскуса у шкіряній пляшечці та шорсткий папір з листяної маси. Робить усі ці приладдя жовта людина, що живе на Писаній Горі, божевільний старий дивак; він роздає їх кожному, хто попросить. А просять лише діти. У кімнаті для занять вони показують мені написані за час моєї відсутності слова, ба навіть цілі історії мовою кідеті та зародкові вірші. Я розповідаю їм, що цей алфавіт розробили в Олондрії, але він і нам належить, адже його було використано для написання першого твору письмової літератури мовою кідеті. Цей твір — Анаднедет авторства Джіссавет Кіемської. Ось чому ми називаємо його Абеткою Джіссавет. Наприкінці кожного уроку я читаю вголос уривок з цієї фундаментальної праці. Звісно, я знайомлю їх і з іншими книжками, які я переклав з олондрійської в найбільш відчайдушній і блюзнірській формі читання. Я кажу їм: це подорож до джепнатоу-хет, землі тіней. Не плутайте її з країною реальності.

Може бути навіть таке, що земля, згадувана в книгах, не є більше реальною. Жахливі чутки доходять до нас з півночі: палають бібліотеки, ревнителів Каменю виволікають на вулиці. Можливо, одного дня Тіом стане останнім прихистком для книжок. Не знаю. Я читаю. Беру тіомських дітей на полювання з Фірдредом — прохромлюємо списом вепра у засніжених олондрійських лісах. Ми разом заходимо в замок Біл з темними віконницями. Ось Фодра веде нас до Бейна, до білих стін з видом на море, до одвічного аромату олив. Потім я підводжу погляд: освітлення змінилося, діти неспокійні, бо голодні, ми всі втратили ще один пополудень нашого життя, не здобувши нічого окрім загадкового світіння: адже чаша, що я її зараз підношу, — це не просто чаша, бо на своїй глазурованій поверхні вона несе тіні вітрил. А цей одвірок — він раптом якось потемнішав, наче магічним чином постарівся. А квіти в патіо, виснажені спекою, звисають на стеблах немов хусточки, забуті після опівнічного балу, або шалики, загублені під час романтичних побачень. Можливо, таким самим чином я все ще перебуваю під впливом ангела, невловимим, невиразним, як-от приплив реагує на місяць навіть у пору молодика. Іноді вона приходить до мене у снах, і буває це так, наче мені дозволено зайти у величезні щезлі двері дитинства.

Моя втрачена трояндо, мій далекий дзвоне! Чим було те почуття щастя, яке неочікувано збурювалося під габою смутку? Якось після уроку я був у кімнаті для занять; моя мати теж була там; у кімнаті було гаряче і ясно, стіни жовтіли від світла, що падало з відчинених дверей. Я підвівся, бо мене струснуло від радості, й зосередився на тому відчутті, ніби хотів проаналізувати новий чудовий смак. Це був ангел: чисте тепло, туркотіння голубів у сонячному саду, обличчя матері, золотаве у відблисках од стін.

— Що це, молодший сину? — запитала вона, сміючись.

Що це? А й справді, що це? Це причина, чому я ходжу горами після заходу сонця, не в змозі витримати навіть свого пошарпаного куреня з сухої трави, чому вдивляюся у світляків, що пульсують понад лісом. О, невже вона не прийде? А чи не можуть вони її покликати, оті мандрівні вогники? Ні: я зовсім один, оточений цим спекотним повітрям, ледь фіолетовою темрявою, запахом вологого листя. Але я все ще чекаю на неї. Я все ще шукаю її.

Подяки

На написання цієї книжки мені знадобилося два роки, а на доопрацювання — десять; неможливо подякувати всім тим людям, які допомагали мені на цьому шляху. Та особливу подяку я складаю:

Анні Джин Мейх’ю, за її корисні коментарі. «Усміхненим авторам»: Керрі Данн, Шеріл Данн, Річарду С. Хайну, Марлі Менденхолл, Джаруції Джейкокс Нірулі, Дуайту Окіта, Штефану Пайперу та Роберту Л. Тейлору за конструктивну критику, поради й моральну підтримку.

Гейвіну Дж. Гранту та Келлі Лінк зі Small Beer Press, за те, що зробили це можливим, і за магічний дотик редагуванням.

Кет Кьолер, моїй партнерці по

1 ... 119 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чужинець в Олондрії (ЛП)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чужинець в Олондрії (ЛП)"