Джаред Мейсон Даймонд - Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу

Найбільш зрозумілі випадки чесної національної самооцінки або її відсутності стосуються сильних лідерів чи диктаторів. Країна або демонструє, або не демонструє чесну самооцінку залежно від того, демонструє чи не демонструє її сильний лідер (диктатор). Загальновідомими в міжнародному плані є полярно протилежні випадки, що стосуються сучасних німецьких лідерів. Бісмарку, видатному реалісту, вдалося виконати важке завдання: об'єднати Німеччину. Імператор Вільгельм, емоційно нестійка і не схильна до реалізму людина, без особливої на те потреби посварився з багатьма сусідами Німеччини і дозволив втягнути себе у Першу світову війну, яку Німеччина програла. Гітлер, значно розумніший, але й значно лиховісніший, звів нанівець власні початкові успіхи і, нереалістично оцінивши шанси своєї країни, напав на Радянський Союз та ще й оголосив війну Сполученим Штатам, вже перебуваючи на той час у стані війни з СРСР і Британією. Якщо пригадати новітню історію, то Німеччині поталанило кілька років мати на чолі уряду ще одного реаліста — Віллі Брандта, якому вистачило мужності визнати необхідність проведення болісної, але чесної політики щодо Східної Європи (врахувати існування Східної Німеччини та втрату німецьких територій на Схід від НДР), забезпечивши таким чином передумови об'єднання Німеччини 20 років потому.

Менш відомим на Заході, але не менш вражаючим у плані відмінностей між лідерами, один з яких змінив на посаді іншого, є випадок Індонезії. Її президент-засновник Сукарно навіяв собі ілюзію, що здатен тлумачити навіть підсвідомі бажання індонезійців. Нехтуючи нагальними проблемами своєї країни, він активно долучився до всесвітнього антиколоніального руху і наказав індонезійській армії взяти під контроль малайзійський Борнео всупереч бажанням його населення та скептичним настроям офіцерів. Однак армійський генерал Сухарто, який став наступним президентом Індонезії, був (за винятком пізнього періоду своєї політичної кар'єри) справжнім реалістом, який зазвичай діяв обережно й лише тоді, коли був упевнений в успіху. Саме таким чином Сухарто й вдалося відсунути Сукарно вбік, відмовитися від світових амбіцій свого попередника, припинити воєнну кампанію в Малайзії та зосередитися на суто індонезійських справах (які він часто вирішував у лихий спосіб).

Наступні три випадки стосуються країн, які не мали потужного лідера, але досягли загальнонаціонального консенсусу завдяки чесній самооцінці. Японія доби Мейдзі спромоглася подивитися в очі тій болісній правді, що ненависні західні варвари значно сильніші й що сама вона може зміцнитися, лише повчившись у Заходу. Потім Японія Мейдзі роздобула точну інформацію про Захід, пославши багатьох урядових чиновників і приватних громадян до Європи та Сполучених Штатів. І навпаки, у 1930-х роках входження Японії в Другу світову війну, яке завершилося катастрофою, частково було зумовлене тим, що молодим, але впливовим офіцерам японської армії бракувало на той час інформації про Захід і його потужність, отриманої з перших рук. Фіни також стикнулися з тією болісною реальністю, що вони навряд чи коли-небудь отримають допомогу від потенційних союзників і натомість політика Фінляндії по відношенню до Радянського Союзу мусить спиратися на завоювання його довіри та розуміння точки зору радянських очільників. І, насамкінець, Австралія досягла загальнонаціонального консенсусу, усвідомивши, що колишня військово-економічна значущість Британії для Австралії зійшла нанівець і значно важливішими в цьому плані для неї стали Азія та Сполучені Штати.

Наші два останніх випадки стосуються браку чесної самооцінки у двох державах на сьогодні. Як вже було сказано вище, нинішня Японія визнає деякі свої проблеми, але водночас неспроможна реалістично оцінити інші. Сполученим Штатам нині також бракує чесної самооцінки, зокрема, це проявляється в тому, що наразі надто мало американських громадян і політиків сприймають наші поточні важливі проблеми всерйоз. Окрім того, багато американців живуть ілюзіями, покладаючи відповідальність за свої проблеми не на самих себе, а на інші країни. Скептицизм щодо результатів наукових досліджень стає у США все більш поширеним явищем, і це поганий знак, бо наука забезпечує точне описання й розуміння реального світу.

8. Історичний досвід попередніх загальнонаціональних криз. Впевненість у власних силах, набута внаслідок успішного подолання попередніх криз, є важливим чинником для індивідів, які стикаються з новою особистісною кризою. Відповідний чинник на загальнонаціональному рівні відіграв важливу роль в історії кількох країн, розглянутих у цій книзі, а також в історії інших країн. Прикладом може служити сучасна Японія, впевненість якої у власних силах, набута в епоху Мейдзі завдяки безпрецедентним досягненням у швидкому реформуванні та зміцненні країни, дала їй змогу протистояти потенційній загрозі західної інтервенції та здобути перемогу над двома західними державами (над Росією в 1904-1905 роках та німецькими колоніальними військами в 1914 році). Успіх Японії доби Мейдзі тим більше вражає, якщо взяти до уваги нездатність значно більшої та начебто значно сильнішої Китайської імперії протистояти Заходу приблизно в той самий історичний період.

Фінляндія є ще одним прикладом національної впевненості у власних силах, набутої в результаті колишніх успіхів. Для фінів гордість за перемоги в боях з радянськими військами під час Другої світової війни є настільки важливим чинником, що під час відзначення в 2017 році століття фінської незалежності темі Зимової війни 1939-1940 років було приділено уваги не менше, ніж самій незалежності. Серед країн, які не увійшли до цієї книги, іще одним прикладом є Сполучене Королівство, якому разом із союзниками вдалося перемогти Гітлера у Другій світовій війні; причому цілий рік після падіння Франції у червні 1940 року Великій Британії довелося воювати з Німеччиною абсолютно самій, допоки Гітлер у червні 1941 року не вторгнувся до Радянського Союзу. В цьому плані окремо слід нагадати битву, під час якої британські ВПС у другій половині 1940 року завдали поразки німецьким ВПС Люфтваффе в повітряних боях над Британією, таким чином зірвавши німецькі плани щодо вторгнення до цієї країни. І хоч які б труднощі не поставали перед британцями після 1945 року, вони часто кажуть: нам ніколи не було так важко, як під час Битви за Британію; якщо ми вистояли тоді, то тепер зможемо вистояти проти будь-якого лиха.

Колишні успіхи посприяли впевненості у своїх силах і американців. Серед успіхів, які ми згадуємо нині, — Американська революція; завоювання й дослідження всього обширу Північноамериканського континенту; збереження американської єдності після Громадянської війни, яка й досі залишається найкривавішою війною в американській історії з найбільшою кількістю жертв; а також успіхи США в одночасних бойових діях проти Японії та Німеччини під час Другої світової війни.

І насамкінець, Індонезія, як наймолодша країна з тих, що були розглянуті в цій книзі, має найменший досвід успішного подолання проблем, що здатні стати основою почуття впевненості у власних силах. Однак, як мені довелося побачити