Наталія Гурницька - Мелодія кави у тональності кардамону

наступного вечора ображалася на нього, а тоді, трохи подумавши, вирішила, що в нього більше підстав сердитися на неї. Це вона образила Адама недовірою. А чого, питається? Хіба мала якісь підстави для підозр? Зараз, як і колись, почувалася єдиною і бажаною для нього жінкою. Адам не лише любив та цінував її, але прощав дрібні примхи, не зважав на недоліки і постійно робив подарунки. Ні, абсолютно нічого не вказує на зраду. Вони навіть кохаються так часто, що куди вже більше. Добре, що ніхто того не знає. А то б іще вважали її зовсім зіпсутою та аморальною жінкою.

Спокійною Анна почувалася лише до чергового нападу поганого настрою в Адама. Він припав на наступний день по великому балу у Стрільниці при вулиці Курковій[46] і знов примусив її замислитися. А чи не повелася вона легковажно? Мала пречудовий настрій, багато танцювала, кокетувала… і не лише з Адамом.

А може, той її вчорашній невинний флірт із паном Тадеушем, який віддавна має до неї якусь симпатію, був чимось неприйнятним? Чи не перейшла вона межу дозволеного? Може, Адам запідозрив її у зраді й тому злоститься? Дурніше припущення годі вигадати, проте кілька разів мала нагоду переконатися в його здатності ревнувати і без жодних на те підстав — буквально на рівному місці, а тут вона таки дозволила собі зайве. І де була її голова? Чому захотілося кокетувати з тим паном Тадеушем? Уже навіть не пам’ятала, хто і коли їх познайомив. Забула його відразу по тому, як той зник із її очей. А знов привернув увагу лише тому, що чимось нагадав Адама. Але такого, яким вона його ніколи не знала. Таким, яким він був, мабуть, ще в молодості. Тоді, коли її й на світі не було або вона була зовсім маленькою.

Може, Адама зачепило те, що вона фліртувала зі значно молодшим від нього чоловіком? До найдрібніших деталей пригадала вчорашні події і мимоволі злякалася. А якщо Адам справді запідозрив її у чомусь поганому? Не приведи Господи, ще подумає, що вона здатна на зраду. Якщо не вб’є, то покалічить напевно. Ні, для чистого спокою краще поводитися стриманіше. Відтепер — жодного погляду чи усмішки кудись вбік. Ще скажуть, що вона геть легковажна жінка. І без того всі тут вважають, що вона занадто молода для Адама, і вигадують таке, чого ніколи не було.

Анна ще трохи подумала. А що, власне, страшного вона зробила вчора? Навіть не танцювала з тим паном більше, аніж дозволено правилами пристойності. А ще не намагалася поговорити без свідків, не підтримала двозначності в розмові й не дозволила довго сидіти поряд. Адам взагалі не мав би перейматися такими дурницями. Вона належить і завжди належатиме лише йому. Хіба він того ще не зрозумів? Чи, може, для стосунків таки краще, якщо Адам не вважатиме, ніби завоював її раз і назавжди… Здається, так і не навчилася пити каву без кардамону.

Наступний період прикрого настрою в Адама взагалі ні з чим їй не пов’язувався. Уже з місяць часу була зразком добропорядності, чемності й стримано-скромної поведінки. Отже, до неї це не має жодного стосунку. Можливо, негаразди з грошима?

Анна спробувала пригадати всі домашні витрати за останні декілька місяців і як ставився до них Адам. Ні, тут теж не було жодних проблем, навпаки — вони змогли дозволити собі значно більше, ніж минулого року. Отже, це не гроші. Може, щось пов’язане з негараздами в його родині? Півдня перебирала в пам’яті прийнятні варіанти, проте теж не побачила очевидних проблем. У всіх його сестер, братів, рідних, двоюрідних, троюрідних, численних вуйців, вуянців, племінниць чи племінників усе було гаразд. Може, це в Адама просто характер псується з роками? Треба уважніше поспостерігати за ним. Можливо, він сам розповість про причини свого поганого настрою. Не можна постійно відмахуватися від її запитань, як від набридливих осінніх мух.

Щось таке повторювалося ще кілька разів, а потім на диво спокійно та щасливо проминули аж три місяці. Напади прикрого настрою в Адама не повторювались, і Анна, майже заспокоївшись, поринула в передріздвяні клопоти та приготування. Перед святами мала стільки роботи і планів на майбутнє, що вгору не мала часу глянути. Мусила приготувати подарунки для дітей на Миколая, замовити собі, дітям та Адамові новий святковий одяг на Різдво та Сильвестра, визначити, коли, до кого і куди вони поїдуть на свята та в час запустів, не забути всіх, кого треба запросити до себе, знайти час на те, щоб поїхати у Жовкву, не відмовитися від жодного доброчинного заходу і нарешті вирішити, що робити з нещодавно понищеною дітьми стіною в салоні. А ще хотілося замовити нову сукню до того прегарного золотого гарнітуру, який подарував їй на уродини Адам і який вона ще жодного разу не вдягала, бо берегла до свят і Сильвестрових карнавалів. Аж страшно щось не встигнути чи переплутати. Хоча коли вона чогось не встигла? Просто треба розумно розпланувати справи і братися до роботи негайно, а не наступного тижня.

1856 рік

Розділ 11

Проминувши, свята залишили по собі добрі згадки і приємну втому від численних балів, візитів і гостювань, а будні та піст, які їх заступили, анітрохи не обтяжували. Діти серйозно не хворіли, Адам мав незмінно добрий настрій, хатні справи не втомлювали, а після метушливого святкування Різдва, Сильвестра і всіх тих балів та карнавалів у час запустів впорядкований ритм життя лише тішив та видавався справжнім благом.

Настав період, коли ніхто нікуди не поспішає, коли нема жодних поважних справ на вечір і наступний день, коли всі втомлені та розімлілі від смачного обіду, теплого помешкання, приглушеного світла свічок у великих свічниках на каміні й від того, що за вікном снігова заметіль та тріскучий лютневий мороз.

Вечеряли зазвичай цілою родиною, менші діти потім іще трохи бавилися, старші щось собі читали, інколи вчили уроки, а Анна, задумавши вигаптувати декілька однакових абажурів, які б захистили очі від надто яскравого світла стеаринових свічок[47], тепер не відступалася від цієї ідеї. Адам щось читав або писав у себе в кабінеті, інколи розмовляв із Войцехом чи з кимось із слуг і зазвичай нікуди не виходив.

Намагалася не турбувати його, лише потім, коли діти спали, заходила до нього в кабінет і просто сідала поряд. Розмовляли про щось несуттєве, буденне, звичайне. Ніхто й не замислювався над тим, чим завершиться сьогоднішній вечір — ніччю кохання чи вони просто підуть спати.

Інколи