Ден Сіммонс - Гіперіон, Ден Сіммонс

усміхнувся єпископ. — Ми небезпідставно вважаємо, що це може бути остання проща за сприяння нашої Церкви, а тому ми зафрахтували зореліт храмовників, щоби дозволити якомога більшій кількості вірян здійснити подорож.

Він змахнув рукою, і чорно-червоні мантії відступили назад у темряву. Двоє екзорцистів надійшло, щоби скласти єпископське крісло.

— Будь ласка, дайте нам знати про своє рішення, щойно ви на нього зважитеся.

Його не стало. А екзорцист, котрий лишився замість нього, провів нас до виходу.

Обійшлося без телепортів. Ми вийшли через головний вхід Храму і стали нагорі довгих сходів, споглядаючи внизу Торговий центр Анфілади у Вулику та вдихаючи прохолодне, насичене олійними ароматами повітря.

Автоматичний пістолет батька лежав у шухляді, де я його і залишила. Я пересвідчилася, що магазин повний стрілоподібних кінетичних набоїв — флешет, вставила його назад і рушила зі зброєю на кухню, де готувався сніданок, а Джонні сидів за довгим столом, прикипівши поглядом до вантажного доку за сірими вікнами. Я забрала з плити омлет і сіла навпроти нього. Коли я наливала собі кави, чоловік поглянув на мене.

— Ти віриш йому? — поцікавилася я. — Що це був твій власний задум?

— Ти ж бачила відеозапис.

— Його можна підробити.

— Можна. Але він справжній.

— То навіщо ти визвався добровольцем у прощу? Чому твій охоронець намагався тебе вбити після розмови зі священнослужителями Ктиря і капітаном тамплієрів?

Джонні скуштував омлет, кивнув і ще раз угородив у смажені яйця виделку.

— Охоронець… для мене цілковита загадка… Мабуть, його прикріпили до мене впродовж тижня, що випав у мене з пам’яті. Очевидно, що насправді його завданням було не дати мені щось дізнатися… або ліквідувати мене в разі, якщо я випадково на це сам наштовхнуся.

— Щось у Мережі чи базовій площині інфосфери?

— Гадаю, в Мережі.

— Нам треба знати, на кого він… воно… працювало і навіщо його закріпили за тобою.

— А я знаю, — відповів Джонні. — Щойно питав. Корд відповів, що охоронця прикріпили на мій запит. Кібрида контролювала ланка штучних інтелектів, яка відіграє роль служби безпеки.

— Спитай, чому він тебе намагався вбити.

— Уже. Вони рішуче заперечують, що це можливо.

— То чого цей охоронець валандався за тобою цілий тиждень після вбивства?

— Кажуть, що оскільки після своєї… втрати цілісності… я не замовив собі охорону повторно, керівництво Корду вважало за раціональне забезпечити мені захист.

— Сякий-такий захист, — розсміялася я. — Якого ляда він гасав по світу тамплієрів, коли я його зловила? Джонні, це навіть не схоже на правдоподібну історію.

— Не схоже.

— Та і єпископ не пояснив, звідки в Церкви Ктиря доступ до телепорту на Стару Землю… чи як ви там називаєте цей світ-декорацію.

— Ми ж не питали.

— Я не питала, бо хотіла вийти з того клятого храму з цілими руками й ногами.

Джонні, здавалося, не почув мене. Він сьорбав свою каву і зосереджено дивився в нікуди.

— Що? — спитала я.

Він повернувся до мене, шкрябаючи нігтем великого пальця нижню губу.

— Брон, це парадокс.

— Який?

— Якщо я справді мав на меті політ до Гіперіона… щоби мій кібрид міг там подорожувати… то не міг залишитися в ТехноКорді. Довелося би переносити всю свою свідомість у тіло кібрида.

— Чому? — спитала я, хоча й сама знала відповідь.

— А подумай. Базова площина інфосфери сама по собі — це абстракція. Суміш інфосфер, згенерованих комп’ютерами та штучними інтелектами, і квазіперцепційної матриці Ґібсона[174], що розроблялася винятково для операторів-людей, а тепер використовується як спільний майданчик для людей, машин і штучних інтелектів.

— Але ж десь у фізичному просторі має існувати апаратна частина штучних інтелектів, — промовила я. — Десь у ТехноКорді.

— Так, але це не має відношення до функції їхньої свідомості. Я можу «бути» деінде в перехресних інфосферах, що дозволяє мені подорожувати… на всі планети Мережі, звичайно ж, по базовій площині інфосфери, та в будь-яких побудовах ТехноКорду, на кшталт Старої Землі… проте тільки в цьому середовищі я можу говорити про наявність своєї «свідомості» або дистанційно керувати сенсорами чи іншими придатками, як-от цим кібридом.

Я поставила горнятко з кавою на стіл і поглянула на істоту, з якою минулої ночі кохалася як із чоловіком.

— Так?

— Інфосфера колоніальних світів обмежена, — пояснив Джонні. — Хоча контакт із ТехноКордом зберігається каналами «світло+»… але це банальний обмін даними… як між комп’ютерними інтерфейсами Першої інформаційної епохи… а не потік свідомості. Інфосфера ж Гіперіона примітивна настільки, що можна вважати, її взагалі не існує. І наскільки мені вдалося з’ясувати, Корд узагалі не підтримує зв’язків з тією планетою.

— Це нормально? — уточнила я. — Враховуючи відстань, на якій вона знаходиться?

— Ні. У Корду є контакти з усіма колоніями, із міжзоряними варварами Вигнанцями й іншими джерелами, про які Гегемонії навіть і не снилося.

— З Вигнанцями? — приголомшено відкинулася на спинку стільця я. З часу війни на Брешії кілька років тому Вигнанці стали головним бабаєм у Мережі. Сама думка про те, що Корд… та сама спільнота штучних інтелектів, яка радить Сенатові та Речі Спільній, яка управляє всією економікою, системою телепортів, всією технологічною цивілізацією… Сама думка про те, що Корд спілкується із Вигнанцями, лякала. І що в біса Джонні має на увазі під словами про «інші джерела»? Зараз я не хотіла про це знати.

— Але ж ти кажеш, що твій кібрид може там подорожувати? — уточнила я. — Що значить «перенести всю свідомість» у кібрида? Штінт здатний… олюднитися? Ти можеш існувати тільки в кібриді?

— Одного разу таке вже було, — тихо відповів Джонні. — Реконструкція особистості, не надто відмінної від моєї. Поет із двадцятого століття на ім’я Езра Паунд. Він покинув свою персону штучного інтелекту і втік із Мережі в тілі свого кібрида. Але реконструкція Паунда була навіженою.

— Або не була.

— Так.

— Отже, всі дані, вся особистість Штінту може вижити в органічному мозку кібрида.

— Ні, Брон, ти що. Навіть один відсоток моєї всієї свідомості не виживе при перенесенні. Органічний мозок не здатний обробляти навіть дуже примітивну інформацію у доступний нам спосіб. Особистість, що утвориться після перенесення, уже не буде персоною штучного інтелекту… але так само її не можна буде назвати повноцінною людиною чи кібридом… — Джонні завмер посеред речення і хутко озирнувся у вікно.

Минула довга хвилина, і нарешті я спитала:

— Що сталося? — Я простягла до нього руку, але так і не торкнулася Джонні.

— Можливо, я помилився, коли сказав, що моя свідомість не стане повноцінно людською, — прошепотів він, не повертаючись. — Цілком вірогідно, що в результаті вийде людська персона, оповита специфічним божественним шалом та металюдським баченням світу. Вона могла би стати… очищена від пам’яті своєї