Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Олег залишив сонних ченців із чорними іноками і пішов до Лули, яка одразу зустріла його сумним проханням:

- Розкажи мені як загинув Гуан, - пониклим голосом попросила Олега Лула.

- Гуан живий і цілий, - відрізав Олег. - Він залишився в місці, яке хлопчаки в чорному вже зачистили від виродків Мари.

Лула надихнулася, і легка усмішка з'явилася на її обличчі.

- Якщо і храм Святого Вінчі вистояв, то справи наші не такі погані, - переключилася Лула. - У нас залишився останній виклик, - сказала Лула, і її рука з колючим молотом у ній потягнулася в бік, що веде за вугол будівлі.

Олегу стало цікаво, і він неквапливо рушив у вказаному Лулою напрямку. Йшов він цього разу недовго, адже з-за краю широкого будинку визирнула основа хиткої гори. Олег виставив свою зброю попереду і ще обережніше просунувся далі.

Зустрінута гора виявилася високою, і вочевидь створена вона руками і нещодавно. Матеріалом для неї слугували остиглі тіла. Крім городян, служителів порядку, а також монахів у зелених, жовтих і сірих робах, у горі перебували і домашні тварини заможних творців.

М'яка гора на очах продовжувала рости, про це клопотали десятки породжень Мари, що стягували сюди всі тіла з округи й далі. На самій вершині гори нерухомо стояв чоловік. Голий, довговолосий і з чорною косою в руці.

Так, гора перекривала всю вулицю і одним своїм виглядом тиснула на розум, але як витвір вона не мала сенсу. Будь-який Демон, дай ти йому волю, спорудить таку саму гору, і не важливо, скільки в гори шарів, коли всередині неї нічого не заховано. Сама суть цієї передбачуваної і тому нудної задумки давала змогу Олегові безпомилково визначити - сила, що стоїть на вершині цієї гори - це сила чорна.

Щоправда, протистояння чорній силі зовсім не робить Олега і монахів-воїнів частиною сили білої, ні. Уже як половину яскравої, місячної ночі, Місто Троянд перетворилося на поле битви явно чорного з чимось темно-сірим.

Високий чорнявий чоловік на вершині гори помітив монаха з булавою в руці, і людину в робі відразу пройняв тваринний страх.

Коліна в Олега затряслися, але довга роба поки що це приховувала. Наївно розраховувати на перемогу в сутичці з монстром, який якимось чином добув зброю Чемпіона Праведного Слива.

Олег повернувся назад, щоб перевірити, чи спостерігали за його діями іноки в чорних робах, і ті справді дивилися за тим, що він робитиме далі.

«Дивно, - подумав Олег. - Я можу ще бути корисним. Сподіваюся, я послужу молодняку хорошим прикладом».

Олег видав із дна легенів невпевнений бойовий клич і з булавою за плечима побіг у бік своєї вершини.

Дрібні породження Мари не перешкоджали монаху у фіолетовій робі, а тільки дбали про те, щоб їхня гора ставала вищою. Навіщо їм заважати комусь, хто сам так прагне їм допомогти?

Біг у Олега не задався ще на підступах до гори, коли він послизнувся на понівеченому людському тілі. Олег був близький до того, щоб сам себе погубити об свою ж зброю.

Подальше сходження на гору було ще важчим, адже темп довелося сповільнити і доводилося стежити, куди ступає нога.

Досвідченим шляхом Олег знайшов - найлегше підніматися, наступаючи не тільки на спини, а й на обличчя (бажано без довгих борід, у таких обличчях можна було промахнутися стопою по підборіддю).

Безокий монстр у тілі чоловіка не покидав вершини гори, а все, про що Олег мріяв зараз, - це хоча б поранити гордовитого виродка. Куди вправніші воїни в чорних робах зуміють реалізувати отриману перевагу.

Біля самої вершини, вже замахуючись шипастою Хільді, Олег влучив своєю ногою в щілину між складених тіл і по пояс туди провалився. Одночасно з цим, він випадково ухилився від блискавичного помаху чорної коси.

Так і не діставшись до піку, Олег в обнімку з кількома іншими тілами полетів просто вниз. Місцями він перекочувався, але частіше підстрибував на нерівностях під час спуску. Безокий демон не став за ним спускатися, а так само володарював у себе на вершині.

Кров залила Олегові погляд, і він струсив її долонею. Кров лилася і за комір, і заливала йому вуха. Олег потягнувся рукою до маківки і не міг намацати там ні волосся, ні шкіри.

На горі з людських тіл залишився не найбільший шматочок Олега, що своєю чергою був гарним шматком його скальпа.

Поки Олег піднімався на ноги, до гори підтягнулося ще більше чорних мечників. Четверо з них, без попередньої змови почали своє сходження на мертву гору.

Юнаки в чорних робах піднімалися на гору швидше за Олега, і водночас із цим вони знаходили можливість, щоб забрати кілька дрібних породжень Мари по дорозі. Коли воїни Заходу наблизилися до вершини гори, безокий чоловік штовхнув труп у себе під ногами, і на чорних іноків обрушилася лавина з трупів. Разом із лавиною, до них почав спускатися і сам босоногий монстр із чорною косою.

12-ть помахів. Наскільки майстерним був інок у чорній робі стосовно інших монахів-воїнів, настільки ж самих іноків перевершувало в силі це зміцніле породження Мари. Безокий монстр у середньому вбивав мечників із монашого війська за три помахи.

Ця сутичка завершилася, і голий чоловік із косою пішов назад на свою вершину. Його молодші побратими повилазили з нір, у яких вони ховалися від чорних роб, і одразу почали відбудовувати гірську «шапку», що розсипалася після недавньої «лавини».