Олексій Опанасович Кацай - Капітан космічного плавання

Лея перетворюється на крупну й владну жінку. Це з нею почало відбуватись відразу опісля того, як вона, всадивши Норильцєва з Такаманохарою на лавці останнього ряду, посунула карбованим кроком по вузькому проходу до отих приземкуватих помостів, що вистрибували з пітьми за кожного спалаху стробоскопів. А самі геометрично вивірені ряди лавок чомусь викликали в Ігоря відчуття перебування в католицькому костелі.

Сам він ані разу в ньому не був, але, завдяки телебаченню, уявляв піднесену атмосферу, що мала царювати там. В цій лункій печері атмосфера була зовсім інша. Не легко й урочисто піднесена, а здійнята важко та штучно. Такою була ця атмосфера, що могла з гуркотом впасти за першого-ліпшого необережного поруху. Разом з чималенькими сталактитами, що загрозливо звисали з майже невидимого кам‘яного склепіння.

Раптом глядачі заревли не менш загрозливо, а звуки маршу стали по-особливому різкими й виродливими. Прелюдія була закінчена і музики перейшли до основної теми, а спалахи фіолетового світла вихопили на помості двох бійців в уніформі, схожої на ту, що обтягувала тілеса головного квартирмейстера. Бійці вимахували вже не дрібною холодною зброєю, а широкими вигнутими мечами на кшталт чогось середнього поміж турецьким ятаганом та бразильським мачете. Вимахували вони ними з неабияким знанням справи і вже з цілковитим збайдужінням до цілісності супротивника. Спортом або шоу, як то було до того, тут вже й не пахло.

І те, що безпечні видовища закінчились, стало зрозумілим за декілька хвилин.

Правий фехтувальник, з м‘язистими жаб‘ячими ногами та такою самою розплесканою головою, зробив закрутистий, неймовірний за звичайних умов, стрибок вгору, здіймаючись над нападником земного вигляду та лезом його зброї, що фіолетово вигулькнуло внизу. Водночас він увесь якось зіщулився й навідліг змахнув своїм мачете, наче серпом на достиглому лані.

— Ха-а-а-ай!.. — видихнув натовп, синхронно здіймаючись на рівні і спинами закриваючи сцену від Соньки з Ігорем.

А коли вони теж випрямили ноги… Спочатку Норильцєв не зрозумів, що це за дивний м‘яч тримає переможець цього двобою у високо здійнятій руці. А потім… Потім він схопив Такаманохару за плечі й притиснув до кольчуги її перелякане обличчя, не даючи дівчині дивитись на те, як жаба в чорному однострії вимахує в повітрі відтятою головою супротивника.

— Хай Дарт! Хай Дарт! Хай Дарт! — скандувала печера.

„Ту-у-у… ту… ту-ру-ту…” — переможно галасували сурми й литаври.

— Йдемо, йдемо! — тягнув Ігор Соньку за руку до виходу з цього замкненого простору. — Йдемо, за нами, здається, ніхто не спостерігає!

Втім, це йому таки здавалось марно. Що підтверджувалось трьома гевалами в кострубатих галіфе, що, склавши руки на грудях, заступили землянам дорогу. На широких поясах з лискучими пряжками бовталися довгі піхви.

Неясний здогад майнув у Норильцєва й він більш уважно придивився до оточуючого оскаженіння.

— Хай Да-а-а-арт!!! — вирував натовп. — Джа-а-аба! Джа-а-аба!

Піхви на поясах здригалися в такт ревінню. Увесь натовп був холодно-озброєним і саме це, нарешті, роз‘яснювало те, чому озброєними залишили і членів екіпажу „Софії” під час їхньої відправки на Хот. Подальші події надали цьому ще більше розуміння.

— Слава Дарт Ве-е-ейдеру! — зарепетував на сцені чийсь знайомий голос.

Ігор із Сонькою рвучко повернулися до Леї, що вже значуще вимахувала руками поряд з бійцем, який і досі тримав над собою голову свого супротивника:

— Слава Джа-а-абі!

— А-а-а-а!!! — зовсім вже оскаженів натовп.

— Слава непереможному наглядачу двадцять восьмої печери!

— А-а-а-а!!!

— Слава героїчному печерному, який в чесній боротьбі звільнив ввірений йому життєвий простір!

— А-а-а-а!!!

— Саме для цього Дарт Вейдер, Великий і Незнищенний, і заповідав нам влаштовувати ультрафіолетові шоу. Саме для того, аби в чесній боротьбі слабкі й недолугі звільняли простір для більш гідних високого звання Білкових Синів Електратора.

— А-а-а-а!!!

— Віддамо усі наші сили й наснагу справі спасіння простору Всесвіту!

— А-а-а-а!!!

— Хай Ясновельможний Дарт Вейдер веде нас до світлої мети розширеного Космосу!

— Хай Дарт! Хай Дарт! Хай Дарт!

На мить Соньці здалося, що від цього галасу сталактити на склепінні на витримають своєї ваги і, повільно набираючи швидкість, зірвуться вниз, на голови різноплемінних хотіан. І на їхні власні голови. Вона аж трохи зіщулилась від цієї думки. А Лея на сцені продовжувала верещати:

— Славимо двадцять восьмого печерного Джаббу за звільнення частки життєвого простору своєї команди, але…

Музика раптом урвалась, стробоскопи розпочали спалахувати по-особливому лихоманково й нервово, а в тиші, що настала, калатався голос головного квартирмейстера, дивним чином понижуючись і набуваючи владних металевих ноток. Зовсім нещодавно така сама метаморфоза відбулася з її розпухлим тілом.

— Шановні джедаї Хоту, — казала Лея, — все було б добре і ми могли б перейти до показу виступів інших печер, але… — Вона у другий раз витримала ефектну паузу. — Але до нас на перевиховання спрямували двох інопланетян.

Натовп потроху замовкав, занурюючись в набурмосений присмерк.

— Ці двоє відразу показали характер і розпочали наполягати на тому, що будуть жити лише у двадцять восьмій печері. Особливо наполягала на цьому нова гуманоїдна жіночка.

— Вона бреше! — смикнувся було Зоребор, але відразу опинився в лещатах міцних рук, які начебто очікували цієї нагоди. Поряд у напівголоса лаялась Такаманохара, що опинилась у подібному становищі.

— Вона бре-е-еше!!! — загорлав Норильцєв.

Головний квартирмейстер не звернула на це жодної уваги.

— Звісно, — мовила вона, — зараз, побачивши майстерність печерного Джабби, вони перелякались і все заперечуватимуть. Але ж слово було мовлене і я, як головний квартирмейстер, не можу відмовити їм без більш поважних причин, ніж їхнє боягузтво. Особливо новій жіночці.

Норильцєв важко обвис в м‘язистих руках. Такаманохара вже давно припинила усілякі спроби пручання, закусивши губу і думаючи про щось своє.

— А поважною причиною відмови від боротьби за життєвий простір, — просторікувала між тим Лея, — за Кодексом Джедая може бути лише приналежність до касти недоторканих служок. Чи не так, браття й сестри?

— Та-а-а-ак!!! — заревів натовп, наче оговтавшись від важкого сну.