Олексій Опанасович Кацай - Капітан космічного плавання

швидко розв‘язати усі проблемні питання, якщо в нашій розмові візьмуть участь оті дівчина й хлопець, з якими ви мене розлучили.

Якщо б у Дарт Вейдера було обличчя, то він би скривився:

— Капітане, я дивуюсь вам! Знаходячись на шляху до справжньої сили, ви турбуєтесь за долю якихось там білкових нікчем. Втім… Пропоную обмін. Я повертаю вам вашого оповідача легенд разом з його дівчиськом, а ви… Ви розкриваєте мені секрет малоенергетичного проколювання простору.

— Ох, і далося вам оте проколювання! — обличчя в Богдана було не металеве і тому гримаса його була доволі виразна.

У Дарт Вейдера виразним був зміїний голос:

— Капітане, ви гіс-с-с-сть з іншого всесвіту. Всесвіту, багатого на простір. Всесвіту, в якому цього простору все більшає та більшає, завдяки його розбіганню. На таке диво ми навіть не сподівалис-с-с-с-сь! — зненацька аж зовсім задихнувся він. — І в першому ж проколюванні!!!

Богдан теж не сподівався. На абсолютне вилікування свого божевілля не сподівався. Хоча… Тут щось про проколювання простору точиться. Фантастичне таке проколювання, але ж реальне! Невже?!.. Є щось в цьому. Невже все це насправді?!? Він же чув, чув про існування не одного, а багатьох всесвітів. І навіть про переходи поміж ними читав. Невже таки насправді!?! Але до чого тут вигадані земними фантастами світи, що існують в кожному з них???

Божевілля запаморочливо побігло по звичних ковзких рейках. А в очах заспокійливо блимало вже буденне сріблясте мерехтіння. В якому щось шипіла густо-фіолетова почвара. Про перевитрати енергії при проколюванні, чи що?

— Капітане, нам, на відміну від вас, доводиться розкручувати маховики зірок, доводячи їх до розплескування, аби здійснити одне-єдине проколювання. Для дуже незначної маси. А часу в нас дуже мало, капітане, Щільність населення всесвіту стає неймовірною. І як би не моє жорстке, але мудре й прагматичне владарювання, яке передбачає неухильний порядок та впорядкування, то місця для життя традиційних форм в ньому вже б не залишилось.

— Всесвіт, що не лине вічно кудись, а збігається в точку, — зненацька пискнув Нкса, — цікаво!

— Електраторе, ви лікуєте мене сумнівами, — додав і Богдан, думаючи про щось своє.

Дарт Вейдер на мить замовк від такої неповаги, але потім продовжив:

— Наші імперські вчені свого часу запропонували взагалі перейти до польової форми життя. І навіть здійснили це…

Постать електратора зненацька скам‘яніла і її спочатку огорнуло бузкове сяйво, котре почало швидко згущатись, а потім… Потім це сяйво, перетворившись на сферу, мляво попливло над долівкою зали, розсипаючи усібіч повільні цівки світло-фіолетових іскор. Зробило велике коло навкруги похмурої, чорної і змертвілої постаті, яка нагадувала жалобну статую на надгробку, біля якого вражено завмерли Кременчук і Нкса. Потім це сяйво знову огорнуло Дарт Вейдера й згасло. А електратор смикнувся усім тілом.

— Отож, — мовив. — Вибрані, які є вінцем еволюції білкової клітини до нанороботу, а з нього — до електромагнітного поля, можуть трансформуватись у польову форму. Але, що дасть така трансформація, коли всесвіт сколапсує, коли в ньому не зможе існувати навіть випромінювання?

Електратор зробив декілька кроків праворуч. Декілька — ліворуч. Нкса й Кременчук механічно повертались за ним, ще не відійшовши від вражаючого видовища.

— Тобто, — продовжував між тим Дарт Вейдер, — це не є виходом з ситуації. Виходом може бути проколювання навіть не простору, а мембрани поміж просторами-всесвітами, усією масою Зорі Смерті разом з Вибраними на її борту та, може, певною масою білкових нікчем, необхідною для безперебійного відтворювання нанороботів. Таким ось чином… А масу самої Зорі Смерті необхідно ще нарощувати і нарощувати, аби перетворити усю цю зоряну систему на систему подвійної зірки. Подібні роботи ведуться й в інших сузір‘ях, але ми не встигаємо… Не встигаємо!.. А тут — ви, що стрибаєте зі всесвіту у всесвіт, як…

Дарт Вейдер замовк, але відлуння його зміїного шипіння точилось, мабуть, аж до самого Хоту. На фіолетовій поверхні якого перебувала Такаманохара з Норильцєвим.

— Та ми ж не проти, щоб вам допомогти, — сторожко мовив Кременчук, — але…

Електратор рвучко здійняв руку:

— Досить. Мені легше просканувати вам мозки, але втручання в ланцюжки пам‘яті може призвести до непередбачуваних наслідків. Які стосуються цієї самої пам‘яті. Тобто, ми можемо програти. Та що залишається робити? Ви самі змушуєте мене на цей крайній крок. І нехай ви залишитесь повними дебілами після сканування, але… Але я дам вам ще один шанс. Я дам вам час, якого нам самим так не вистачає. Це буде шляхетно. Подумайте трохи, подумайте. І добровільно розкажіть мені про секрети вашого корабля.

Дарт Вейдер другий раз рвучко здійняв руку і буквально з нічого в залі з‘явився десяток кутастих.

— Перевести їх до зони головного реактора. І нехай щогодини захист зони меншає. Хай трохи посмажаться, хай їхні нанороботи радіації наковтаються, а там… Там видно буде.

* * *

Те, чому їм дозволили взяти із собою холодну зброю, стало зрозумілим лише години за дві від початку „Великого ультрафіолетового шоу”. Саме видовище могло б здатися нудним, якби загальну атмосферу урочистого слухання якоїсь дурнуватої музики в стилі „мілітарі”, не порушували епізодичні двобої під блимання фіолетових стробоскопів. Бійки із застосуванням великих ножів та невеличких мечів відбувались на приземкуватій сцені, що допотопною незграбною потворою височила посеред просторої печери, і здавались чомусь прелюдією до більш значущих дій.

Бійці, до речі, теж іноді носили доволі потворний вигляд. Поряд з тупорилими бевзями лиховісного, але цілком земного вигляду іноді опинялися якійсь кошлаті напівведмеді-напівмавпи, богомоли-переростки та жабоголові стрибунці, схожі на великих черепашок-ніндзя. Усі вони були на рівних з людьми, а останні істоти, з огляду на тварин, які доставили сюди Такаманохару з Норильцєвим, могли бути справжніми тубільцями цієї планети. Інший народ був явно не місцевий.

Згори звисали чималенькі сталактити і Сонька інколи кидала на них стурбовані погляди, намагаючись не пропустити тієї миті, коли вони почнуть відриватися від стелі та й бомбардувати паралельні ряди лавок, на яких завмерли десятки глядачів. Чи слухачів?

І ще… Ще дивно було спостерігати за тим, як з розпухлого огрядного бабиська