Жюль Верн - 20 000 льє під водою

До шостої години ранку я пробув на палубі. Капітан Немо вдавав, що не помічає мене. Корабель тримався на відстані півтори милі від нас і, щойно зазоріло на світ, знову розпочав обстріл. Незабаром мав настати час, коли «Наутилус» нападе на свого противника, а ми, я і мої товариші, назавжди розстанемося з капітаном Немо, людиною, яку я особисто не наважуся осуджувати.

Я вже збирався зійти униз, як на палубу піднявся помічник капітана, а разом із ним декілька членів екіпажу. Капітан Немо не бачив чи вдавав, що не бачить, і їх також. Однак вони самі почали готуватися до бою: опустили балюстраду із залізних прутів довкола палуби; кабіну з прожектором і рубку стернового втягнули в корпус настільки, що не залишилося жодної опуклості, яка б могла завадити маневрам.

Я повернувся до вітальні-музею. «Наутилус» все ще тримався на поверхні. Світло нового дня вже проникло у верхній шар води. За певних коливань хвиль скло ілюмінаторів спалахувало червонявим відблиском сонця.

Так розпочинався той жахливий день, 2 червня.

О п'ятій годині ранку лаг показав, що «Наутилус» скинув швидкість. Я зрозумів, що він підпускає противника ближче.

Тепер постріли було чути дуже добре. Ядра падали довкола «Наутилуса» і з характерним шипінням занурювалися у воду.

— Друзі, — промовив я, — візьмімося за руки і нехай береже нас Бог!

У той момент я дуже хвилювався. Нед Ленд був більш рішуче налаштованим, а Консель, як завжди, цілком спокійним і врівноваженим. Ми перейшли до бібліотеки і вже відчинили двері, що виходять до центрального трапу, як я почув, що кришка люка різко зачинилася, тож ми зупинилися на півдорозі.

Канадець, щоправда, кинувся до сходів, але мені вдалося зупинити його. Характерне шипіння свідчило про надходження води в резервуари. Через декілька хвилин «Наутилус» опустився трохи нижче поверхні води. Я зрозумів, що це за маневр. Втілювати наш задум у життя було вже пізно. Командир «Наутилуса» передумав наносити удар по непроникній броні двопалубного корабля, він збирався таранити його нижче ватерлінії — там, де обшивка не захищена металом.

Ми знову опинилися у неприємному становищі і не з власної волі мали стати свідками кривавої драми. Але тоді я не міг думати про це, не усвідомлював до кінця, що відбувається. Мій мозок немов замерз, здавалося, я взагалі ні про що не думав. У мене був важкий душевний стан, напружене очікування неминучого удару.

Тим часом швидкість «Наутилуса» помітно зростала. Він розганявся. Увесь корпус судна здригався. Відчувши раптово поштовх, я спершу зойкнув, а потім полегшено зітхнув: «Наутилус» вдарив, проте не так сильно, як міг би. Я відчував пронизуючий рух сталевого бивня, я чув ляскіт і скрегіт. Завдяки своїй таранній силі «Наутилус» пройшов крізь обшивку корпуса корабля так легко, як голка проходить у тканину.

Я не міг стриматися: як божевільний вилетів з каюти і вбіг до музею. Як я і очікував, там стояв капітан Немо. Він дивився в ілюмінатор правого борту, мовчки і похмуро.

Величезний корабель поволі тонув в океані, а разом із цим протараненим судном у морські глибини занурювався і «Наутилус», щоб не пропустити жодної подробиці загибелі противника. Мені добре було видно продірявлену корму куди з гуркотом вливалася вода, а також гармати і запобіжні перегородки; по верхній палубі метався натовп чорних тіней. Вода піднімалася. Нещасні намагалися видряпатися на банти, чіплялися за щогли, брьохалися у воді. Це видовище породило у моєму мозку асоціацію з мурашником, залитим водою.

Тільки це були не комахи, а люди!

Як же повільно занурювався той корабель! «Наутилус» опускався разом із ним, спостерігаючи за цим страшним дійством. Раптом почувся вибух. Стиснуте повітря розірвало палубу, неначе від вибуху порохових погребів. Поштовх був таким могутнім, що наше судно відкинуло вбік.

Після цього приречений корабель швидко пішов на дно. Ось показалися марси, обліплені матросами реї, зігнуті під вагою великої кількості людей, і, нарешті, вершина головної щогли. Темна маса зникла під водою з усім своїм екіпажем.

Я обернувся і з докором подивився на капітана Немо. Цей страшний суддя і кат, справжній архангел помсти, не зводив очей з корабля, який тонув… Коли ворог ліг на дно, він, не промовивши ані слова, кинувся до своєї каюти. Там на стіні напроти дверей, над портретами його улюблених героїв, я побачив портрет молодої жінки з двома дітьми. Декілька секунд капітан Немо дивився на них, а потім простягнув до них руки, впав навколішки і гірко заридав.

Розділ двадцять другий

Останні слова капітана Немо

Усередині підводного корабля було темно і тихо. «Наутилус» з надзвичайною швидкістю, на глибині ста метрів, покидав місце трагедії, яку сам же і спричинив. Куди він прямував: на південь чи на північ? Куди тікала ця страшна людина, здійснивши акт помсти?

Я повернувся до себе в каюту, де мовчки сиділи Консель і Нед. У той момент я відчував відразу до капітана Немо. Як би він не постраждав, однак не мав права карати так жорстоко інших. До того ж він перетворив мене, хоч і не на спільника, але на свідка своєї помсти! Це було нестерпно!..

Об одинадцятій годині засвітилося світло. Я пройшов у вітальню. Там нікого не було. «Наутилус» мчав на північ зі швидкістю двадцять п'ять миль за годину. Позначки на мапі підказали мені, що ми проминули Ла-Манш і з неймовірною швидкістю ідемо у напрямку північних морів. Я ледве встигав ловити очима довгоносих акул, риб-молотів, морських вовків, частих відвідувачів цих вод, великих морських орлів, зграї морських коників, схожих на шахові фігурки коней, вугрів, що звиваються, як феєрверкові змійки, полчища крабів, що пливли немовби навскосяка, схрестивши клешні на панцирі, і, нарешті, зграї косаток, які змагалися з «Наутилусом» у швидкості. Але про серйозне спостереження, вивчення, класифікацію, звичайно, не йшлося.

До вечора ми пройшли водами Атлантичного океану близько двадцяти миль. Сутеніло, і до появи на небі місяця море огорнула пітьма. Жахлива сцена потоплення корабля немовби застигла у мене перед очима.

Хто б міг сказати, куди потягне нас «Наутилус», який увесь цей час іде з неймовірною швидкістю? Чи досягне він шпіцбергенських кіс, круч Нової Землі? Чи, можливо, пройде невідомими морями — Білим і Карським, Обською затокою, архіпелагами Ляхова, уздовж невідомих берегів Азіатського материка? Важко сказати. Час на годиннику «Наутилуса» неначе зупинився.

Мені здалося, що стрімкий біг «Наутилуса» тривав п'ятнадцять, а то й цілих двадцять днів. І хтозна, як довго це продовжувалося