Павло Андрійович Місько - Грот афаліни

ЕПІЛОГ

Зафрахтований Індонезією в Японії супертанкер «Сікока-мару» віз до Австралії експортну нафту — півмільйона тонн одразу! Озброєним охоронникам і екіпажу вже здавалося, що небезпека зосталася позаду. Проминули острів Різдва, до австралійського порту Перт лишилось менше трьох тисяч кілометрів. Малоймовірно, щоб у цих водах могли появитися пірати. І от, коли притупилася пильність, ті й напали вночі, з двох бортів пришвартувавшись до танкера. Уся охорона і частина екіпажу була перебита, танкер завернули на південний захід, у напрямку Південно-Африканської Республіки. Можна було зірвати величезний куш, коли загнати расистам стільки нафти.

Минав третій день після захоплення танкера, коли на Раї і на Гірському відбулися щойно описані події.

Минав четвертий день плавання танкера під охороною піратських катерів, коли Абдула і Янг потрапили до Натачі на ту далеку плантацію кокосів. Не могли не піти туди, дуже просив Янг. Треба було показатися їй і Натачиним батькам — мовляв, ось я, живий і майже здоровий. Не переживайте і не горюйте.

І добре, що сходили. Натачу, виявляється, тримали цілодобово у курені, прив'язану і зв'язану, щоб не втекла знову на те озеро, не захлинулася ще й сама. А вона у відповідь оголосила голодовку, нічого не їла, воду, щоправда, пила і твердо вирішила померти. Не могла вона жити й утішатися усім живим, коли не було на світі Янга. І могла б померти, упертості в неї вистачило б, якби Янг сам не з'явився з того світу.

І був сміх крізь плач, і плач крізь сміх, була істерика.

— Янг, любий, ти чи не ти?! Зніми ті окуляри, я не впізнаю тебе… — і сама зняла чорні окуляри і цілувала його в сплющені повіки (не міг він ще без чорних окулярів дивитися на білий світ), а Янг червонів і потів — кидало в жар. Абдула делікатно вибрався з куреня і сидів під стінкою, посвистуючи: хай налагоджують стосунки.

Потім були нескінченні розпитування, і доводилося Янгові знов і знов розказувати печерну епопею.

— І всі-всі дельфіни загинули?! — не могла повірити Натача.

— Усі… — гірко зітхнув Янг. — Бобі дуже шкода — як братик мені був! — він засовував пальці під скельця окулярів, витирав сльози. — Тільки ось… Іграшку мені виніс із дна, на дракончика схожа, — пригадав Янг ту річ, що засунув собі за пояс у печері.

Почувши це Абдула враз опинився в курені.

— Так це ж золото!!! — вигукнув він, узявши в Янга тремтячими руками дракончика. — Зливок золота! Самородок… Ось, оббито, бачите, як горить? А важкий!

Передавали з рук у руки, оглядали з усіх боків, колупали нігтями. Абдула витягнув шию в той бік, де на його думку було озеро. Зітхнув.

— І ти стільки терпів оцю вагу за поясом і не міг досі згадати про самородок?! — накричав на Янга.

— Я ще й не таке терпів… — спокійно відповів Янг. Чомусь золото не викликало в нього ніяких емоцій.

Минав п'ятий день плавання украденого танкера, коли, переночувавши біля Натачиного куреня, хлопці прийшли з Натачею в Кампонг, у лікарню.

А Радж цілу ніч був у палаті коло Амари. Лікарі дозволили переночувати біля нього, понаглядати після операції. Переливали Амарі кров — два літри! Хотів Радж поділитися з другом своєю, а лікарі взяли пробу і сказали — не підходить.

І ось другий день після операції, Амарі стало трошки краще. Янг, Абдула і Натача просять головного лікаря, щоб пустив їх до хворого — хоч на п'ять хвилинок. Вони хочуть тільки побачити Амару, переконатися, що він живий, — і більше нічого не треба.

І допросилися, пустили їх. І побачили, хвилюючись, як одразу посунув до них по простині знесилену руку Амара. Четверо рук кинулися назустріч його руці, і всі п'ять сплелися в одному гарячому потиску.

— Завдав я вам клопоту… — тремтить на устах Амари усмішка. — І як тільки розплатимося ми за операцію, за кров, за лікарню?

— Ти не забивай собі цим голову. Все буде гаразд, — каже Радж.

— І гроші знайдуться, — тоном мільйонера говорить Янг, але з-за пояса нічого не дістає, не показує. Вони в палаті не самі, є і чужі, у кутках стоять ще чотири ліжка.

— Може, хтось побачить моїх… наших… Не кажіть, що зі мною таке. Що підсковзнувся… — попросив Амара. — А гроші вам поверну. Одужаю і зароблю.

Чотири кулаки потягнулися до його носа.

— Не буду… Не буду… — кволо усміхається Амара.

— Твоє завдання зараз — видужати, — сказав Янг.

— Якнайшвидше, — додав Абдула.

— Я до тебе щодня приходитиму, — пообіцяла Натача. — Казатиму, сестра твоя.

— Видужуй, друже. Багато у нас справ попереду, багато роботи, — багатозначно мовив Радж.

— А ти, Радж, остерігайся… знаєш кого. Тричі будь пильним. Ти теж потрібний для справи.

— Ну, ми підемо. Горбоносий дав два дні і наказав, щоб з'явилися на Раї в поліцейську дільницю одразу, як тільки приїдемо. Розмова в них ще є… І акваланг десь у них…

Уже заглядала в двері сестра, кивком кликала всіх до виходу, але друзі ніяк не могли розстатися. Нарешті пішли.

На вулиці, йдучи до причалів, коли трапилося більш-менш затишне місце, Янг показав Раджу «дракончика».

Приголомшений Радж довго мовчав, виважуючи «залізяку» в руці.

— Янге… Усі твої страждання були недаремні… Прив'яжи добре, з-за пояса може й випасти. У мене поки що… — поплескав по голих грудях, — заховати нікуди, а з кишені стирчатиме. Гроші нам будуть потрібні. 6 одна велика, свята справа… Коли-небудь скажу і вам.

Натача, довівши їх до причалів, подала кожному з них руку. Янгова рука довгенько затримала її руку, очі дивилися в очі так, що дівчинка засоромилася, вирвала свою, подалася з місця бігом.

Була четверта година опівдні, коли друзі добралися до Рая. Довелося спеціально наймати моторку, бо в таку пору попутних човнів не знайшлося.

У цей час захоплений піратами танкер і їхні катери були за п'ять кілометрів від Рая, збиралися вже обходити півострів з півдня. І тут їх перестріли катери берегової охорони султанату, яких послали на перехоплення, мабуть, за найвищим наказом. Зав'язався бій, і був він швидкоплинний. Невдовзі два з трьох султанських катерів були потоплені торпедами. Третій відійшов якомога далі і чогось чекав. За цей час танкер наблизився до острова на відстань двох кілометрів…

І тут з'явилися бойові вертольоти, знову зав'язався бій. Піратські катери були розстріляні зверху ракетами й затоплені.

Ніхто не міг потім сказати, від чийого пострілу на танкері спалахнула пожежа. А може, його підпалили самі пірати, що були на борту, — гинути так з музикою! Довжелезний