Метьюз Джейсон - Червоний горобець

Домініка не дозволяла собі заплакати.

— От тільки все це не допоможе Корчному, — сказав Нейт.

Він вирівнявся і повернувся до вхідних дверей. Вона могла б спинити його словами, видати півдюжини речень із поясненнями, та не зробить цього. Двері зачинилися, закривши собою його палахкотливу лють.

***

Форсайту довелося тримати Домініку, коли Бенфорд розповів їй, що її зашифрована телефонна розмова з дядьком Ванею насправді напряму призвела до арешту Корчного.

— Як ви сміли так використати мене? — волала Домініка, вириваючись із рук Форсайта.

Він відтягнув її до крісла і став між нею та Бенфордом, а вона вчепилася в підлокітник.

— Ви використали мене як звичайного donoschik, інформатора.

Їй знову вдалося встати, та Форсайт спинив її рукою.

— Ви ж усі там такі розумні, невже не могли придумати нічого кращого?

Бенфорд крокував вітальнею, тягнучи за собою темно-синій шлейф обману. Крізь балконні двері доносився морський бриз.

— Ми ухвалили рішення, Домініко, — сказав Бенфорд. — Мушу сказати тобі, що це Володя придумав цей план, він наполіг на ньому. Для нього це була кульмінація кар’єри агента. Він помітив тебе, обрав і підготував як свою наступницю ще до того, як ти вийшла з Лефортова. А зараз він може заспокоїтись.

Руки Домініки схопилися за крісло.

— То ви дасте йому загинути, аби тільки продовжити свої таємні ігри? Невже якась дурна інформація важливіша вам за цю людину?

Вона встала і закрокувала кімнатою, обхопивши живіт руками, розметавши волосся вусібіч.

— Насправді, ця дурна інформація і є суттю нашої роботи. Всі ми чимось жертвуємо задля продовження Гри. Ніхто не застережений, — сказав Бенфорд.

Домініка зиркнула на Бенфорда і зі страшною силою збила на підлогу лампу з бічного столика, розсипавши друзки по мармуру.

— Я спитала у вас, чи інформація важливіша вам за людину, за Володимира Корчного, — сказала Домініка, зриваючись на крик.

Вона дивилася на Бенфорда так, ніби готова вгризтися зубами йому в горлянку. Форсайта приголомшила її лють. Він підступив до неї на півкроку на випадок, якщо вона кинеться.

— Правду кажучи, — мовив Бенфорд, спершу глянувши на Форсайта, потім — на Домініку, — ні. Але ми мусимо рухатися далі. Твоє повернення зараз важливіше, ніж будь-коли. Наразі це найголовніше завдання.

— Важливіше, ніж будь-коли? Ви повісили на мене відповідальність за вбивство цієї людини. Провели мене на його позицію. А якщо я відмовлюся, знаючи про те, що ви змусили мене зробити, генералова жертва буде марною.

Вона розвернулася й пішла в іншому напрямку. Дивилася на них, примруживши очі. Облямівка її сукні смикалась від тремтіння тіла.

— Ви нічим не кращі за них.

— Опануй себе. Для цього немає часу, — сказав Бенфорд. — Володя сказав би тобі те саме. Тобі потрібно готуватися до повернення в Росію. Ми мусимо скористатися перевагою в цій ситуації. Забезпечити твоє алібі офіцера, який розкрив крота, передав важливу інформацію, що дала змогу його заарештувати. Ти мусиш використати це для своєї кар’єри.

Бенфордове гало було блакитне, як альпійське озеро. Він був зосереджений, знервований, стривожений.

— Khren, — сказала Домініка, — гівно собаче. Ви не сказали мені правди. Я б ніколи на таке не погодилась.

Ніхто нічого не сказав. Просто стояли у вітальні, нерухомо, дивлячись одне на одного. Форсайт помітив, як Домініка задихала спокійніше, як розтислися її кулаки, розслабилось обличчя. Невже вона погодиться? Бенфорд порушив тишу:

— Маємо діяти швидко, — сказав він. — Домініко, то ти пристаєш? Можеш прийняти таке?

Домініка розправила плечі.

— Ні, Бенфорде, я не прийму цього, не можу.

Вона кинула погляд на Форсайта.

— Я тренований СВР офіцер розвідки, — сказала вона. — Я знаю, що таке Гра. Знаю про жертви, про те, що іноді довіра йти на gadkiy mery — огидні речі — в ім’я успіху операції.

Вона глянула на них обох.

— Однак є речі, важливіші за обов’язок. Повага і довіра. Між колегами і партнерами. Ви вимагаєте від мене цього; то чому ж і мені не можна вимагати цього й від вас?

— А я попрошу тебе не забувати й того, що ця ситуація — це те, чого прагнув сам Володя. І мені б не хотілося думати про те, що ми змарнували його відвагу, — сказав Бенфорд, почуваючи, як з-між його пальців витікає пісок.

Домініка кинула неуважний погляд на двох чоловіків, тоді повернулася і пішла до своєї кімнати, м’яко причинивши за собою двері. «Недобре», — подумав Форсайт. Повернувся до Бенфорда:

— Думаєш, вона покинула нас? — сказав він.

— П’ятдесят на п’ятдесят, — стомлено сказав Бенфорд, відкидаючись на диван. — У нас обмаль часу. Якщо вона таки вирішить повернутися, то має сказати про це до завтра. МАРБЛ був переконаний, що вона погодиться. Навіть не хочу думати про той тягар, який ми взяли на себе, якщо виявиться, що пустили МАРБЛа під ніж ні за що, якщо вона відмовиться повернутися назад.

— Та це ще не остаточно, — сказав Форсайт, — правда ж?

— Це ти мені скажи, — мовив Бенфорд.

— У тебе лишилася ще одна карта на руках. Щось, що переконає її продовжити роботу.

— Мені не подобається ця метафора. Це не гра на удачу.

— Це вона і є, Саймоне, — сказав Форсайт. — Все тут зводиться до удачі.

***

Бенфорд сидів на дивані попід липою в горщику в атріумі готелю «König von Ungarn» у Відні, на розі Шулерштрасе, за собором святого Стефана. Він щойно повернувся після веселих півгодини, проведених у готелі «Брістоль» із начальником Лінії КР СВР Олексієм Зюгановим, котрий прийшов на зустріч у незрозумілому фетровому капелюсі з загнутим донизу перед­нім полем. Компанію йому складав смаглявий молодий чоловік із російського посольства. За чаркою польської горілки і маленькою тарілочкою кисло-солодких огірків Зюганов продовжував вперто відкидати причетність до бійні в Афінах. Він відмовлявся говорити будь-що інше про Володимира Корчного, окрім як повторювати, що того звинувачують у зраді. Він наполягав, аби Бенфорд натиснув на грецький уряд, щоб відпустили Єгорову до посольства Росії в Афінах.

Із незворушним обличчям Бенфорд сказав Зюганову, що греки підняли бучу і не лише допитують Єгорову щодо смерті колишнього офіцера спецпризначення в готелі «Гранд Бретань», а й наполягають на її участі в прес-конференції, присвяченій всій її діяльності, в обмін на пом’якшення тюремного вироку. Зюганов аж підскочив і знову став наполягати на звільненні Єгорової, на що Бенфорд зробив йому пропозицію. За півгодини сповнений вагань Олексій Зюганов швидко покинув «Брістоль», не заплативши за своє бренді. «Нічого, — подумав Бенфорд. — Вони й так платять за нього більше, ніж можуть собі уявити».

***

У кремлівському кабінеті блакитні очі запалахкотіли, а кінчики вигнутих луком Купідона губ піднялися на якусь дрібку. Політик всередині нього миттю побачив вигоду в цій пропозиції від американців. Колишній функціонер КГБ оцінив доцільність операції. Одначе політик, що зациклився на консолідації абсолютної влади в його оновленій Російській імперії, відмовлявся приймати друге місце, навіть попри такі ставки. Зюганов стояв у обшитому деревом кремлівському кабінеті, схиливши голову, доки президент м’яко говорив йому на вухо, по-батьківськи поклавши руку на маленьке плече гнома.

Огірковий салат із готелю «Брістоль»

Почистити огірки,