КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА - Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

       - Я зрозуміла, що від тебе слід чекати на самі неприємності, - зітхнула Фрося. – І я –  постійна у своїх враженнях.

       - Але ти – не права, - Алан обережно взяв її долонь у свою. Фрося руку не вирвала, однак запитала:

       - Ти вже не тікаєш?

       - У мене був час подумати. Поки світ був безпечний, я не наважувався зблизитися із тобою. А тепер… Тепер я нізащо не відпущу тебе.

        - Навіть, якщо я скажу, що кохаю іншого? – Подивилася на юнака Фрося з-під опущених вій.

        - Підбурюєш мене на вбивство? – Запитав Алан. Але не дуже сердито. Йому чомусь не вірилося, що Фрося могла покохати когось іншого. Мабуть, він був занадто самовпевнений.

        - Бачу, ти став занадто самовпевненим, - посміхнулася дівчина. – Мабуть, доведеться звикати, хоча Олень мені подобався більше. Але не думай, що я залежу від тебе і не зможу без тебе прожити. Зможу.

        - Але лише через мій труп, - сказав Алан та впився у її вуста.

        - Шкода, - зітхнув Ярослав, побачивши цю сцену, - що мама Фросі не така імпульсивна, як її донька.

        - Я вмію тримати себе у руках, - буркнула Єва. – Мабуть, Єфросинія набула цієї жалюгідної риси від свого батька.

        - Мабуть, - зітхнув Ярослав. – Так і будемо вдавати, що не розуміємо на кого вона схожа?

        - Микитенко, а ти не занадто самовпевнений? – Зверхньо подивилася на хлопця Єва.

        - А я не казав, що Єфросинія схожа на мене. Це ти сказала, - і він притягнув Єву до себе.

        Огняна, яка цієї миті літала над лукою, похитала своєю драконячою головою. Люди такі дивні. Треба буде помиритися зі Смоком.

         Тим часом, націлувавшись вдосталь, якщо таке можливе, Фрося глянула у бік Єви та Ярослава.

         - Може, - запитала вона у Алана, який ніяк не міг повернути собі нормальний темп дихання, - втрутимося? Бо, якщо вони і далі так цілуватимуться, мені вже буде з дев’ятнадцять років.

        - Я би їх не засуджував, - прохрипів Алан.

        - Для людини, яка нещодавно казала, що застара для мене, ти занадто легковажний.

        Повітря затремтіло, і Огняна приземлилася поруч із Євою та Ярославом. Панна-Дракон радісно махала своїм довгим хвостом: туди-сюди, туди-сюди.

        - Вона знайшла його! – Крикнула Огняна. Єва та Ярослав не відреагували. І так було зрозуміло, що вони знайшли один одного. – Тобто Всеволода. – Єва та Ярослав, нарешті, відірвалися один від одного та втупилися у екран монітора. Там, охорона Академії наук України виставляла з приміщення високого худорлявого, трохи згорбленого світловолосого чоловіка.

      - Це він! Це точно він! – Зраділа Фрося, що опинилася поруч. – Мамо, ти – геній! – Вона обняла перелякану Єву за плечі.

      - Це точно - він, - кивнув Алан. – Але ж зараз він худий. А тоді він був товстий, наче цистерна із скрапленим газом.

      - Га? – Чотири пари очей здивовано витріщалися на юнака.

       - Ну, як цистерна потяга.

       - А, - зрозуміла четвірка.

     Єву трохи дратувало, як чотири пари очей спостерігають за її діями. З іншого боку, якби не зайві три пари очей, зараз вона б перебувала у раю. Нехай дивляться та стимулюють її до праці.

      - Оця світлина була зроблена з супутника п’ять хвилин тому, - повідомила панна Чупринка.

      Всі зазирнули до монітору. Там, у жовтому міжміському автобусі їхав Всеволод, роздратовано втупившись у вікно.

       - Це, траса Київ-Чоп, - повідомила Чупринка. – Він їде до… Дубно? Чи може до Львова?

       - До Дубно, - задумливо мовила Огняна, що знову перетворилася на спокусливу пані у синьому костюмі. – Я знаю, що він там хоче робити!

       - Що? – Чотири пари розгублено-налякано-оптимістичних очей глянули на панну-Дракона.

       - Колісна ліра, - пояснила Огняна. Але ніхто нічого не зрозумів. – Там, у музеї, зберігається колісна ліра. Ніхто про це не знає, але вона – чарівна. Всеволод хоче поцупити її та заграти в Академії наук. І всі підкорятимуться його бажанням. Ось як він втюхав… тобто переконав їх погодитися на створення гібридних Драконів.

        - Неможливо людину змусити робите те, що вона не хоче, - заперечив Алан.

        - Отже, вони хотіли мати таких Драконів, - фиркнула Огняна. – Краще скажи: що робити? Ми не встигнемо його зупинити.

        - Ти могла б нас туди відвезти. На собі, - сказала Фрося.

        - Не встигну, - заявила Огняна. – І не хочу з’явитися у вечірніх новинах. Бо якійсь прителепкуватий турист мене зніме на мобільний. А потім, експерт, що й гадки  не має про Драконів, розповідатиме, як мене краще приспати. 

          - Тоді, - повідомила Фрося. – У маршрутки за три хвилини спустить колесо. А Всеволод запізниться до музею. І прийде туди лише завтра опівдні. Бо, проспить.