Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь

Уривок присвячено періоду української історії, коли ще залишались надії на оборону суверенності.

Переклад здійснено за вид.: Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений: В 17 т. — [М.; К.]: Изд-во Московской патриархии, 2009. — Т. 7. — С. 158‒159.

Українські переклади і видання

Роздуми Мазепи // Українознавство: Календар-щорічник. — 2002. — К., 2001. — С. 169.

Про малоросійські пісні

Уперше надруковано в «Журнале Министерства народного просвещения» (18 34. — Ч. 2, № 4, отд. 2. — С. 16‒26). Авторська дата — 18 3 3 р. — зазначена при передруку в «Арабесках» (Ч. 2. — С. 99‒117).

Про статтю Гоголь згадує в листі до І. Срезневського від 1 червня 1834 р.: «Я хотів було зробити декілька зауважень і оцінку Вашої Запорожської старовини і вже приступ до цього під заголовком Про малоросійські пісні відіслав в Журнал Освіти. Але лінь проклята здолала, і я сів на одному приступі» (X, 321).

Звернення до української народної пісні було логічним кроком у пошуках джерел гоголівських історичних студій. У листі до М. Максимовича Гоголь писав: «Моя радість, життя моє, пісні, як я вас люблю. Що всі черстві літописи, в яких я тепер риюсь, перед цими дзвінкими, живими літописами», відзначаючи високі достоїнства пісні як історичного джерела: «Ви не можете уявити, як мені допомагають в історії пісні. Навіть історичні, навіть сороміцькі: вони всі дають по новій рисі в мою історію, всі розвінчують ясніше і ясніше, гай-гай, минуле життя і, гай-гай, минулих людей…» (X, 284).

Гоголь добре знав сучасні йому зібрання пісень, зокрема, «Опыт собрания старинных малороссийских песней» кн. М.О. Цертелєва (СПб., 1819), «Малороссийские песни, изданные М. Максимовичем» (М., 1827), збірник Вацлава з Олешка (Waclaw Z Oleska. Pieśni polskie і ruskie ludu Galicyjskiego. — Lwów, 1833). Про популярність останнього видання див.: Пыпин А.Н. История русской этнографии. — СПб., 1891. — Т. 3. — С. 121.

В листі до І. Срезневського від 6 березня 1834 р. Гоголь повідомляв, що має у своїх записах біля 300 українських пісень (X, 300).

Центральна теза статті, на думку Г.І. Чудакова, йде від ідеї Гердера про те, що народні пісні втілюють «дух нації» (Чудаков Г.И. Отношение творчества Н.В. Гоголя к западноевропейским литературам. — Киев, 1908. — С. 33‒34). Прикладом наукового осмислення народної пісні в осягненні її духу є, за свідченням Б. Залеського, реферат Гоголя, який був зачитаний перед польськими емігрантами на квартирі А. Міцкевича у Парижі (див.: Гришко В. Ніколай Гоголь та Микола Гоголь: Париж, 1837. Розділ зі студій про Гоголів комплекс «двох дум» // Гоголезнавчі студії. — Ніжин, 2007. — Вип. 5 (16). — С. 188‒215). Там Гоголь, за словами Б. Залеського, виклав ідею впливу неслов’янського фактору на російську ментальність.

Як вважав Гоголь, пісні закарбували минуле народу і в цьому сенсі вони «можуть цілком називатись історичними». Зберегти і зробити живою історію — такою бачив Гоголь місію народної пісні.

Текст друкується за вид.: Гоголь М.В. Твори: У 3 т. — К., 1952. — Т. 3. — С. 393‒400.

Українські народні пісні

Уперше надруковано: Песни, собранные Н.В. Гоголем / Изд. Г.П. Георгиевским // Памяти В.А. Жуковского и Н.В. Гоголя. — Вып. 2. — СПб., 1908. — С. 1‒429.

У передмові до «Українських народних пісень» М. Максимович зауважив участь у підготовці збірника М. Гоголя: «…нового історика Малоросії і автора Вечорів на хуторі біля Диканьки». Про існування зошитів Гоголя із записами народних пісень повідомив В. Шенрок. Йшлося про три зошити, один з яких був присвячений російським пісням, а два інші — українським («южнорусские и малороссийские») (див.: Шенрок В.И. Материалы для биографии Гоголя. — СПб., 1893. — T. 2. — С. 158‒159).

Про активне заняття збиранням і записуванням пісень свідчить листування Гоголя. В листі до Пушкіна від 23 грудня 1833 р. він писав: «Я захоплююсь передчасно, коли уявляю, як закиплять труди мої в Києві… А скільки зберу там переказів, повір’їв, пісень та ін.!» (X, 290). Навесні 1834 р. в листі до М. Максимовича від 12 березня 1834 р. Гоголь планує після переїзду до Києва взятися до збирання народної творчості: «Пісні нам треба видати неодмінно в Києві. Об’єднавшись разом, ми таке утнемо видання, якого ще ніколи ні у кого не було. Весну і літо ми б там (у Києві) славно відпочили, набрали матеріалів, а восени засіли б працювати» (X, 302). Дізнавшись, що Максимович має у розпорядженні зібрання Зоріана Доленги-Ходаковського, Гоголь захоплено відгукується: «Як би я бажав бути з вами і переглянути їх разом, при тремтливій свічці, серед стін, заставлених книгами і книжковим пилом, з жадібністю жида, який рахує червінці! Моя радість, життя моє, пісні! Як я вас люблю!» (X, 284).

Дослідники сходяться на думці, що пісні потрапляли в зібрання Гоголя різними шляхами, хоч питання, які з них «записані особисто Гоголем і які надіслані йому кореспондентами, доводиться залишити відкритим» (див.: Ухов П.Д. Н.В. Гоголь — собиратель дум и украинских исторических песен // Изв. отд. лит-ры и языка АН СССР. — М., 1959. — Т. 18. — Вып. 1. — С. 39).

В. Шенрок виказав думку, що початком зібрання могли бути записи матері (Шенрок В.И. Материалы для биографии Н.В. Гоголя. — Т. 2. — С. 159). Часто в листах Гоголь згадує сестру матері Катерину Іванівну Ходаревську, яка знала багато пісень і охоче поповнювала записи небожа.

На думку Г. Георгієвського, Гоголь зібрав біля 300 пісень, невідомих іншим збирачам (див.: Георгиевский Г.П. Песни, собранные Гоголем. — С. 7).

Пісні були для письменника втіхою у часи перебування за кордоном, про що свідчать його листи, зокрема до М. Погодіна від 15 серпня 1839 р.: «Відчуваю пустку без тебе, але не сумую. Малоросійські пісні зі мною. Запасаюсь і намагаюсь, наскільки можливо, надихатися старовиною» (XI, 240); до С. Шевирьова від 2 5 серпня 18 3 9 р.: «Переді мною вияснюються і проходять поетичною шеренгою часи Козаччини, і якщо я нічого не зроблю з цього, то буду великим дурнем. Чи малоросійські пісні, які тепер у мене під рукою, навіяли їх, чи на душу найшло саме собою яснобачення минулого, тільки я чую багато того, що нині рідко трапляється» (XI, 241). Гоголь полюбляв і співати, хоч доволі іронічно ставився до свого голосу («мого козлячого співу») (див.: Кулиш П.А. Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя, составленные из воспоминаний его друзей и знакомых и из его собственных