Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

Помічники пірата, посміявшись, взялися за канати, які були заховані під піском і потягли клітку на борт. На судні виявилося ще більше різних бандитів.

- Чудовий улов, капітане! Такого багатого в нас ще не було! Пощастило, то пощастило! - Сміялися морські вовки, оглядаючи клітку з усіх боків. Одні пірати погладжували долоні, хтось невідривно стежив за новоприбулими, а хтось уже тяг руки до прекрасного улову.

 - Друзі мої, піднімайте вітрила, ми йдемо на Зоряний острів! – Помпезно промовив капітан, вставши біля дверей своєї каюти.

- Так, капітане! – Одночасно випалили пірати.

- А цих до інших у трюм. - Сміявся старий пірат, відчиняючи широкі двері своєї каюти, прикрашеної золотом.

 Клітку Лії Ігніс підчепили за гаки, прикріплені до фок-щогли, і підняли на пару метрів. Пірати відкрили трюм та опустили клітку. Кришка закрилася, зануривши бранців у напівтемряву. У трюмі виявилася ще декілька таких самих кліток. Вони були заповнені побитими людьми в порваному одязі та з розпатланим волоссям. Діти та старі, підлітки та дорослі. На їхні руки та ноги були одягнені важкі кайдани. Деякі настільки схудли, що було видно, як на їхніх тілах виступають кістки. Вони навіть не звернули уваги, кого на цей раз опустили пірати в трюм.

Магума в цей час вирішив нагріти липку субстанцію та вибратися. Він почав нагрівати себе зсередини. По печері потягнувся дивний і дуже знайомий запах. Демон вирішив не звертати на нього уваги і зосередився на якнайшвидшому розігріві свого тіла. Шкіра напівбога, вкрита твердими товстими наростами з лавового каменю, ще більше потемніла, а зазвичай рожеві прожилки між ними набули яскраво-червоного кольору, говорячи про те, що кров його почала закіпати. Ноги демона почали диміти, і він спробував їх відірвати від підлоги, але нічого не вийшло. Смердюча жижа тримала його міцніше за сталевий канат. Розлютившись не на жарт, демон перенаправив розпечену лаву на поверхню наростів і в цей момент виявилося, що слиз вибухонебезпечний. Від нагрівання він вибухнув, наче порох. Страж, як гарматне ядро, вилетів із печери, створивши при цьому таку сильну тряску, що частина тунелю впала. Левощури, які спали всередині, прокинулися і вилізли назовні через тріщини у своєму будинку подивитися на політ Магуми. Демон піднявся вище хмар, завис на мить і почав падати вниз. Тільки в цей момент він збагнув, який запах він відчув в печері. У тому смердючому слизу була сірка, яка незрозуміло звідки взялася в печерах левощурів.

Все, що Магума встиг побачити за свій короткий політ, так це невеликий старий корабель, який повільно відходив від берега. Страж улетів бомбочкою у воду, створивши потужний фонтан. Корабель піратів здорово хитнуло на хвилі, яка утворилася. Щоб дізнатися, в чому річ, капітан вийшов зі своєї каюти і побачив широкі кола на поверхні води ліворуч. Про всяк випадок наказав кермо звернути вбік, щоб обійти дивний вир.

Лія зрозуміла, хто змусив піратів похвилюватися. Вона розпустила частину своїх бинтів і відрізала кігтем невеликий клапоть. Випалила на ньому послання для свого хранителя. Знайшовши на підлозі старий гак і прив'язавши свою записку до нього, спромоглася викинути його крізь гарматний отвір у судні.

- Королева, навіщо Ви це зробили? – Поцікавився торговець.

- Для того, щоб Магума не нападав на корабель. Якщо він це зробить, то всі ці люди загинуть. - Влаштовуючись зручніше в клітці говорила Лія.

- Але, як нам тоді вибратися звідси? - Тепер уже запитав Ронал. Сморід у трюмі зводив перевертня з розуму. Хлопець затискав носа руками і згортався клубком.

- Нам і не потрібно. Пірати самі все зроблять. Тим паче, що вони нас безкоштовно доставлять туди, куди нам потрібно. - Лія сіла на підлогу, поклавши руки на коліна, і хитро посміхнулася, дивлячись крізь гарматний отвір на блакитний океан. Імперія віддалялася від корабля далі й далі. Її скелі точилися об воду і ставали все гострішими так само, як і розум юної королеви все розвивався, відкриваючи нові можливості своєї пані.

Демон поволі опускався на піщане дно. Його гаряче тіло плавило воду, випускаючи на поверхню океану тонни бульбашок. Відчуття було настільки приємним, що страж заплющив очі від задоволення. Міріади жителів прибережних вод намагалися якнайшвидше втекти від цієї дивної гігантської обпалюючої істоти. Але ось кам'яна спина Магуми лягла на м'який пісок, і тієї ж миті охоронець розплющив очі. Вони яскраво палали, змушуючи воду кипіти і вирувати. Повітря в легенях вже не вистачало і треба було терміново щось вигадати. Демон відштовхнувся від піску і завис над океанським дном у дивній позі. Потім він згорнувся в грудочку, як дитина в утробі матері, і завмер.

Вода, яка оточувала це дивне чорно-червоне тіло, стала набувати незвичайних властивостей – спочатку вона стала тягучою, як мед, а потім перетворилась на желе, заковтуючи і утримуючи в собі всіх, хто не забрався звідси вчасно. У цей час на шкірі демона прожилки між наростами почали остигати, перетворюючи демона на купу чорного, як ніч, каменю. Лава на шкірі шипіла і крутилася з боку в бік, немов розлючена кобра, яка так і чекає кращого моменту для удару у відповідь противнику. Таке перетворення доставляло Магумі масу дискомфорту, він стиснувся в грудку ще сильніше. Одна справа розігріти себе, змусити кров швидше бігти по жилах, і зовсім інакші справи, коли ти зупиняєш не тільки рух своєї крові, а й життєву енергію зводиш до нуля. Відчуття було схожеим на глибоке заціпеніння.

Раптом шипіння стихло, кам'яна брила під своєю ж вагою впала на океанське дно, грудка почала розвертатися. Жодної тріщини не було між лавовими наростами, які стиснулися, - один суцільний камінь. Очі Магуми увібрали в себе всю магму, всю енергію, залишаючись єдиним живим органом у величезному тілі, яке не дихало, і зараз сяяли, наче два сонця. Вода вмить повернулася до свого звичайного стану і відпустила всіх, кого тримала.