Олександр Дюма - Королева Марго, Олександр Дюма

— Перш за все, треба знати день її народження, вік її і під яким знаком з’явилась вона на світ.

— А ще що?

— Мати її кров і волосся.

— І якщо я принесу вам її кров і волосся, скажу, під яким знаком вона з’явилась на світ, скажу вік її і день народження, ви скажете мені приблизно час її смерті?

— Так, з наближенням до кількох днів.

— Добре. Я маю її волосся і подбаю про решту.

— Особа ця народилася вдень чи вночі?

— В п’ять годин двадцять три хвилини вечора.

— Будьте завтра у мене о п’ятій годині; дослід треба зробити точно в час її народження.

— Добре, — сказала Катерина, — ми будемо.

Рене уклонився і вийшов, не показавши, що почув слова „ми будемо“, які означали, що Катерина, всупереч своїм звичкам, мала прийти не сама.

Другого дня, удосвіта, Катерина пішла до Карла. Опівночі вона послала довідатись про його здоров’я, і їй відповіли, що метр Амбруаз Паре коло нього і збирається кинути йому кров, якщо нервове збудження не стихне.

Тремтячи уві сні, блідий від утрати крові, Карл спав на плечі своєї вірної мамки, яка, прихилившись до його ліжка, протягом трьох годин не міняла пози, боячись потривожити спокій своєї любої дитини.

Легка піна час від часу з’являлась на губах хворого, і мамка втирала її тонкою вишиваною батистовою хусткою. В головах лежала хустка, вся в великих плямах крові.

Катерина думала спершу взяти собі цю хустку, але зміркувала, що кров на ній, змішана з слиною, не матиме, може, потрібної сили, і спитала у мамки, чи кидав лікар слабому кров, як збирався. Мамка відповіла, що кидав, і кровотеча була така сильна, що Карл двічі знепритомнів.

Королева-мати, що розумілася дещо на медицині, як усі принцеси того часу, звеліла показати їй кров; зробити це було не важко, бо медик розпорядився приховати кров, бажаючи зробити свої досліди.

Кров стояла в мисці в кабінеті, поруч з опочивальнею. Катерина пішла туди подивитись на кров, налила червоної рідини в невеличку пляшечку, яку нарочито принесла з собою, і вернулася назад, ховаючи в кишенях пальці, кінці яких могли викрити профанацію, яку вона щойно вчинила.

В момент, коли вона знов з’явилася на порозі кабінету, Карл розплющив очі; поява матері вразила його. Тоді, пригадуючи, немов уві сні, усі свої позначені злостивістю думки, він сказав:

— А, це ви, пані? Добре, оповістіть вашого улюбленого синка, вашого Генріха д’Анжу, що це буде завтра.

— Любий Карл, — сказала Катерина, — це буде в той день, в який ви бажаєте. Заспокойтесь і засніть.

Карл, немов би слухаючись її поради, справді заплющив очі, а Катерина, давши свою пораду, як це роблять звичайно, щоб потішити хворого або дитину, вийшла з кімнати. Але тільки вона вийшла і ледве зачинились за нею двері, Карл раптом підвівся і голосом, глухим від припадку, що ще не минувся, крикнув:

— Канцлера! Печать, двір!.. Сказати всім з’явитись до мене!

Мамка з ніжним насильством притиснула голову короля до свого плеча і, щоб приспати, почала заколисувати його, як колишуть дитину.

— Ні, ні, мамко, я не спатиму. Поклич людей, я хочу сьогодні працювати.

Коли Карл казав так, треба було слухатись, і сама мамка, не зважаючи на привілеї, яких надав їй її коронований годованець, не насмілилась суперечити його наказам. Покликали тих, кого звелів король, і засідання було призначено не на другий день — це було неможливо — а через п’ять днів.

Тим часом королева-мати і герцог д’Анжу з’явились у призначений час, тобто о п’ятій годині, до Рене, який, бувши попереджений, як відомо, про їх візит, наготував усе потрібне для таємничого сеансу.

У кімнаті праворуч, тобто в кімнаті жертвоприношень, червоніла на розпеченій жаровні смуга сталі, на якій мали виявитись у капризних арабесках події майбутнього, про яке звертались з запитанням до оракула: на вівтарі лежала книга для пророкування долі, і протягом ночі, що була дуже ясна, Рене вивчав рух і розташування сузір’їв.

Генріх д’Анжу увійшов перший. На ньому було накладне волосся, обличчя закрите було маскою, широкий нічний плащ окутував його постать. Мати прийшла після нього, і коли б вона не знала, що це син дожидається її, вона сама не могла б упізнати його. Катерина скинула маску, герцог д’Анжу залишився в своїй.

— Робив ти цієї ночі спостереження? — спитала Катерина.

— Так, пані, — сказав він. — І відповідь світил уже відкрила мені минуле. Той, про кого ви питаєте мене, має, як усі, хто народився під знаком рака, палке серце і непомірну гордість. Він могутній; прожив чверть віку; до цього часу мав від неба славу і багатство. Так, пані?

— Може, — сказала Катерина.

— Є у вас волосся і кров?

— Ось.

І Катерина подала ворожбитові жмут рудаво-білого волосся і маленьку пляшечку з кров’ю.

Рене взяв пляшечку, струснув її, щоб фібрин добре перемішався з серозною рідиною, і капнув на розпечену смугу чималу краплину цього рідкого м’яса, яке в ту ж мить закипіло і розбіглося фантастичними візерунками.

— О, пані, — скрикнув Рене, — я бачу, як він корчиться в страшних муках. Чуєте, як він волає, кличе на поміч! Бачите, як усе навкруги нього перетворюється в кров? Бачите, як навкруги його смертного ложа здіймаються чвари? Гляньте, ось списи, ось шпаги.

— Чи довго це буде? — спитала Катерина, тремтячи від невимовного хвилювання і зупиняючи руку Генріха д’Анжу, який, в своїй пожадливій цікавості, нахилився над жаровнею.

Рене наблизився до вівтаря і прочитав якусь кабалістичну молитву, вкладаючи в неї стільки запалу і благальності, що на скронях у нього надулися вени і з ним почалися ті пророцькі конвульсії та нервозне тремтіння, які охоплювали стародавніх піфій[103] на триногах і не покидали їх до самого смертного ложа.

Нарешті, він підвівся і заявив, що все готове, узяв в одну руку пляшку, в якій ще лишалося три чверті рідини, а в другу жмутик волосся, потім, наказавши Катерині розгорнути навмання книгу і зупинити погляд на першому місці, на яке впаде око, вилив на залізну смугу всю кров і кинув на жаровню все волосся, промовляючи кабалістичне заклинання, складене з гебрейських слів, значення яких він сам не розумів.

Зараз же герцог д’Анжу і Катерина побачили, ніби на залізній смузі простяглася біла постать, наче загорнутий у покривало труп.