Мiла Морес - Магія у подарунок, Мiла Морес

У Енді почало наростати роздратування. Я гладжу його по руці, заспокоюю, але це слабко допомагає. Діен нагадав йому про те, як був зі мною близький. Це й досі турбує мого чоловіка. Я тисячу разів пояснювала, що у нас нічого не було. Він і сам це чудово знає, але його бісить те, що брат був до мене так близько. І що він займався сексом із моєю копією.

- Есмо, ти знаєш, як для мене це важливо. Я шукав фенікса, щоб воскресити Естеліту. Її попіл зберігається у склепі на моєму острові. Я хочу, щоб ти її воскресила.

- Це слабко схоже на прохання. Швидше за твоє побажання. Але я зрозуміла тебе. Мені треба подумати, - не знаю, навіщо я увімкнула цей діловий тон. Я зараз відчуваю всі емоції Діена і знаю, що в душі він мене принизливо просить. Навіть не віриться, що диявол може бути таким вразливим. Все, що стосується тієї дівчини, відгукується у його серці болем. Мені його шкода.

- Ді, у неї недостатньо сил для цього. Ми не можемо так ризикувати.

- Я не прошу робити це прямо зараз. Я розумію, що є лише одна спроба, і якщо зіпсувати все поспіхом, то шансів уже не буде. Але я прошу тебе, Есмо, дай мені надію. Скажи, що спробуєш її воскресити з попелу, як ти зробила це з собою. Будь ласка…

Діен схилив голову переді мною. Ось-ось стане навколішки. Це так дивно. Я пам'ятаю його дияволом, а зараз переді мною мишеня.

- У мене поки що не виходить. Я пробувала на тваринах. Майже виходить, але щоразу щось не так. Я вже не впевнена, що можу воскрешати. Просто звести з попелу я можу, але оживити… Діене, це мені не під силу.

- Хіба в тебе не більше сили під час вагітності, ніж раніше?

- В мені тільки ті сили, які передаються у спадок. Сили вихованців не переходять дітям.

Діен пригнічено схилив голову.

- Скажи, Есмо, через скільки ти готова спробувати?

- Ді, ми не можемо вирішувати такі питання зараз. Якщо у Есми виходитиме з тваринами, тоді…

- Так, брате, я розумію. Есмо, скільки я маю почекати?

- Я не знаю, Діене. Може років зо два, три...

- Ні, Есмо, це дуже мало. Десять, двадцять. Ось так, Ді. Не раніше.

- Есмо, - старший ігнорує молодшого, знову звертаючись до мене, - я прийду за три роки, щоб дізнатися, як розвиваються твої сили. Я чекав так довго, що можу витримати ще кілька років.

- Можеш приходити частіше, якщо не намагатимешся мене вбити, - це я спробувала пожартувати, чим викликала несхвальний погляд чоловіка.

- Дякую, Есмо, - Діен вдячно глянув мені в очі, цього разу вони здалися мені добрими, як у Енді. – Ви вже мамі розповіли?

Дієн кивнув на мій живіт. Ми дружно похитали головами у різні боки.

- Я її побоююся, тому на очі боюся показуватися.

- Ну і даремно! Вона буде рада, що нарешті її молодший щасливий, - Діен говорить з глузуванням. – Тим паче мама сказала, що ти єдина, хто любив її сина по-справжньому. Вона це відчула.

Ми спілкуємося, ніби родичі у добрих стосунках. Навіть Енді розслабився, підключився до розмови. Ми жартуємо, сміємося, розповідаємо про прожиті місяці, тільки минуле обережно обходимо, боячись зачепити когось за живе. Енді каже мені в думках, що розслаблятися не варто. Діен такий добрий тільки через те, що йому від нас щось потрібне. З ним варто бути напоготові.

- Я ось ще що хотіла спитати, - повертаюся думками в минуле, хоча ятрити рани неприємно. - Все-таки я призначена тобі, Енді, чи ні? Твій батько казав...

- Так, Есмо, ми пам'ятаємо ту розмову. Поки тебе не було, я збирав інформацію. У тому числі багато дізнався від батька. Він був здивований, що я розпитую. На той момент усі думали, що ти загинула. Ти правда призначена нам обом, як і Естеліта.

- Але як же?

- Есмо, дівчинко моя, це означає, що ти – маг від народження.

Дивлюсь здивовано на свого чоловіка, злегка розтягую губи в посмішці, швидше мимоволі, ніж навмисно.

- Цього не може бути, Енді.

- Есмо, тобі не подарували сили тоді, а розв'язали заклинанням. Твої батьки, мабуть, пов'язали їх, щоб ти росла, як звичайна дитина. Зняти це заклинання міг лише хтось із родичів.

- Значить…

- Так, Есмо. Ти казала, що сили тобі подарував якийсь старий. Ймовірно, це твій дід чи прадід.

У моїй голові промайнув ураган. Всі ці роки я вважала себе недостойною інших магів, а зараз дізналася, що я і сама від народження володію силами, тобто я – рівня їм. Отак і підправилася моя самооцінка.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно