Мiла Морес - Магія у подарунок, Мiла Морес

Епілог

Минуло кілька місяців нашого щастя з Енді. Ми оселилися у віддаленому куточку на маловідомому острові. Він подарував мені цей рай, бо знав, як мені сподобалося у Діена. Спочатку я не виходила з дому, щоб не виявляти свою магію, але згодом ми збудували спільний купол над нашою частиною острова. Він пропускає магію всередину, але не виявляє її зовні.

Кілька разів до нас приїжджали Дайна та Арджін. Вони теж тепер одружені, люблять один одного до запаморочення. Ми весело провели час, Енді з ними потоваришував із великим задоволенням. Обговорювали з Арджином бізнес, кидали якимись нудними слівцями, поки ми з Дайною грілися на сонці. Наша дружба зміцніла, незважаючи на мою річну відсутність.

Зараз я сиджу на березі, занурюючи пальці ніг у пісок. Енді десь у будинку, готує сюрприз. Це в нашому випадку тепер складно, йому доведеться постаратися, щоб я не здогадалася, що на мене там чекає. Адже я читаю його думки. Нам необов'язково розмовляти, але ми це робимо, щоб чути голос один одного. Енді каже, що йому особливо цього не вистачало, коли я проживала свій рік у вигляді попелу.

На піску вдалині бачу чоловічу постать. Вона наближається дуже швидко.

- Енді! Енді! Він прийшов!

Тієї ж миті поруч зі мною з'являється мій чоловік. Закриває мене собою, виступає наперед.

- Ну, привіт, брате, - Діен сяє диявольською усмішкою, все як і раніше. – І тобі привіт, родичка!

Ми знали, що рано чи пізно він здогадається і прийде. На цей випадок у нас також заготовлено план.

- Іди до хати, Есмо, - Енді каже м'яко, але командним тоном.

Зазвичай я слухаюсь, але зараз хочу залишитися. Ми сильніші, коли поряд. Ховатися більше немає сил. Потрібно вирішити усі проблеми на місці.

Енді киває у відповідь на мої думки, продовжуючи закривати мене собою.

- Та гаразд, Ен, я встиг побачити круглий животик! Ти молодець! Даремно часу не втрачав! Помітив своє! - Діен сміється і, схоже, щиро. Навіть холоду від нього зараз не надходить, ніби переді мною хтось інший.

- Навіщо ти прийшов, Ді?

- Ти знаєш, Ен. Ти приховував від мене, що вона – фенікс. Але я все зрозумів, коли кілька місяців тому між моїми пальцями знову проскочила блискавка. Я вже подумав, це через чорняву повію, яку я трахав, але перевірити було нескладно. Ще однієї призначеної для нас немає. І потім... Ти сказав тоді: «Не торкайся, інакше згориш». Ця фраза не давала мені спокою, я мав зрозуміти раніше.

- Давай ближче до діла.

- Есмо, я прийшов до тебе, а не до брата. І маю прохання. Сподіваюся, ти мені не відмовиш.

Я відчуваю емоції кожного із братів. Ці сили передалися нашій дитині, тому тимчасово ними володію і я. Енді сердиться, хвилюється, що Діен може нам нашкодити, а старший у свою чергу палає надією. У ньому немає ненависті до нас, навіть ворожість відсутня. Я відчуваю щось подібне до поваги на свою адресу з боку Діена. Мимоволі здригаю бровами, прислухаючись до його емоцій.

- Вона надто слабка для цього, Ді. Я не дозволю Есмі так ризикувати собою заради твоєї мрії. Адже ти навіть не впевнений, що це можливо!

- Ен, ти знаєш, як довго я шукав фенікса! І ти приховав від мене те, що Есма і є фенікс! Це шанс на мільйон. Есмо, пам'ятаєш я казав тобі, що є лише один шанс, що я знайду того, хто мені допоможе? Я мав на увазі фенікса! Чому я тоді тобі більше не сказав? Ми могли б одразу укласти угоду і всі залишилися б у виграші!

- Так, знаю я ваші угоди, - відповідаю з іронією.

Діен розчарований, ображається на брата. Але ці емоції зараз мають позитивний відтінок.

- Ти не примусиш її, Ді.

Енді продовжує закривати мене собою, витягаючи руку у бік брата. Ми всі розуміємо, що сили застосовувати жоден із нас зараз не буде, але кожен застиг у позі готовності. Тільки до чого ми готуємося? Бігти?

- Енді, - виходжу з-за спини чоловіка, - дозволь мені поговорити з ним.

Енді дивиться насторожено, його поїдає занепокоєння.

- Все гаразд, - гладжу його по щоці, - він не завдасть нам шкоди. Поговоримо всі разом. Тут чи підемо в будинок? Мені хочеться прохолоди.

У хаті розливаю лимонад, простягаю келихи чоловікам по черзі. Зараз ми схожі на нормальних людей, які зібралися у гостьовій кімнаті для спілкування.

- Я знаю, чого ти хочеш, Діене. І я майже простила тебе за спробу вбити мене.

- Есмо, це було несерйозно!

- Ну так, тридцять монстрів у моїй хаті, дохлий кролик… Я так і не зрозуміла, чому саме кролик. І ті монстри були схожі…

- Есмо, я не казав тобі, - Енді почав акуратно, поклавши свою долоню на мою, - ми колись вважали вихованцем Естеліти кролика, тому Діен надіслав саме його. Це була їхня гра…

- Так, про це я знаю. Вбивати, потім лікувати. Страшна гра. Давай уже, Діене, кажи, чого прийшов. Почни з вибачень, а потім можеш і до прохання перейти.

Дієн усміхнувся схвально. Йому подобається нова Есма ще більше, ніж стара. Тепер я його не боюся, я відчуваю владу над ним, бо в моїх силах визначити його подальшу долю.

- Я перепрошую, Есмо, за все погане. Але було чимало хорошого! Ми чудово відпочили тоді вдвох.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍