Жан-Крістоф Гранже - Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже

з нотаріусом на наступний тиждень. У першу чергу — складання некролога для газети «Le Monde». Усе це зі злістю на серці. Він на побігеньках у свого клану. Попихач у сімї.

— Ви підтверджуєте версію мого брата?

— Цілковито. Я відіслав йому повідомлення. Дві кулі в шиї. Балістичний аналіз уточнить калібр. Кулі продірявили сонні артерії, викликали зовнішню кровотечу та враження внутрішніх органів, несумісні з життям.

Слова Ервана. Кабіна «Cessna». Тутсі на передньому сидінні. Постріли з-за спинки крісла. Лоїк навіть і не пам’ятав, чи пришив брат убивцю.

— Ви виписали дозвіл на поховання?

— Ось.

Рібуаз, не виказуючи жодних емоцій, подав йому аркуш. Лоїк зрозумів: цей медик часто працював з обома Морванами, батьком і сином. Байдужість? Професійна флегма? Мабуть, радше втома. Патанатом зрештою почав дивитися на фліків як на звичайних клієнтів.

Це був низенький, але кремезний шістдесятирічний чоловік у зеленому паперовому халаті. Носив масивні окуляри й галстук-метелик. Лоїк чомусь подумав, що ці аксесуари пасують його установі так само, як альпійський берет із алебардою — швейцарській гвардії Ватикану.

— Вона витримає?

Рібуаз досі дивився на Меґґі, застиглу на своєму сидінні. В одному ряду з бюстами колишніх директорів судмедінституту, вона ніби належала до їхньої когорти. Ще одна гіпсова маска.

— He хвилюйтеся, — заспокоїв його Лоїк із цинічною думкою: «Вона й не таке бачила».

Підійшов, аби її покликати, й відразу пожалкував через свою ремарку. Тепер боявся, щоб вона не обм’якла в його обіймах. Після трагедії мати постарішала на десять років — роки самотності й занепаду, виплачені наперед. Обоє пішли за Рібуазом на диво прохолодним і провітреним коридором. Не те, що в лікарні з її задухою: тут атмосфера більше нагадувала алеї кладовища Аллорі, де їх із Софією допитував ispettore superiore Сабатіні.

Цієї миті Лоїк не думав ні про загибель батька, ні про смерть Монтефіорі. Не думав і про материну скорботу. Його думки заполонило недавнє заняття зі стрільби. Ця міць, що вибухнула в його руках, ця вправність, яку, виявляється, зберегли його пальці. Як обернути на користь цю нову силу, цей новий образ? Повернутися до Італії, вколошкати Балаґіно? Забагато честі. Мотнутися до Африки й помститися за батька? Якщо Ерван повернувся, значить, справу зроблено — або це більше не має значення. Чекати далі. Прокляття його клану ще, без сумніву, подарує йому нагоду стати вбивцею.

— Після вас.

Рібуаз відчинив двері холодильної камери. Лоїк із Меґґі прослизнули до приміщення, обкладеного білими кахлями. Посередині на металевих ношах лежало тіло, вкрите простирадлом. Патологоанатом дбайливими, мало не побожними рухами відгорнув матерію і відкрив Морванів писок переможеного лева.

Жодної реакції. Лоїк дивився на це обличчя, ніби взятий у лещата — на скроні тиснули страх, занепокоєння, незрозуміле хвилювання. Меґґі стояла непорушно, з виряченими очима, й цим нагадувала насторожену ящірку.

— Даю вам кілька хвилин, — Рібуаз, зазирнув у телефон. — Я пропустив чийсь дзвінок.

Лоїк дивився на батькові голову й плечі: вони мали такий вигляд, ніби їх укрили лаком, що швидко висихає.

Так у крамничці з різним мотлохом поспіхом лакують запліснявілі меблі. Намагався подумки оживити його велич. Марно. Разом із життям цю оболонку полишили шляхетність, величавість, сила й пиха. Залишився нічого не вартий труп без будь-якої харизми.

Урешті-решт його таки здолала скорбота. Голкою проштрикнула ватяні шари мозку. Ладен був розридатися, аж тут глухий стукіт змусив його підняти голову. Меґґі зникла. Він обійшов стіл і побачив її на підлозі, біля ніжок нош: мати билася в судомах.

Цього ще тільки й бракувало. Лоїк підбіг і поклав руку на материну зморшкувату шию. Відчув, як гупає кров у її венах: ніби вдаряють боксерські рукавички. Він нахилився над нею: серце вискакувало з грудей.

Лоїк випростався й покликав на допомогу, заволав у порожній залі. Він знав, як надавати невідкладну допомогу лише в одному випадку: передоз. Нічого спільного з цим нападом епілепсії. Меґґі задихалася, губи в неї тремтіли, ніби язички в свистку.

Він кричав і кричав. Ніхто не відгукнувся. Боже, яке лайно. Лоїк звівся на ноги й кинувся до дверей, ударився об ноші, схопився за ручку, але двері не піддалися. На якусь коротку мить він уявив себе замкненим на цілу ніч із матір’ю, яка б’ється в корчах, та холодним, порцеляновим тілом батька.

Моторошне memento morі.

Нарешті йому вдалося відчинити двері.

— Є тут справжній лікар для живої людини? — загорлав він у коридор.

Жодної відповіді. Ані лялечки навколо. Спітнілий, захеканий, Лоїк схопив телефон, натиснув останній номер, який міг би набрати: Софіїн.

102

Суперечки з заступницею прокурора тривали понад годину і обернулися неочікуваним поворотом: позаяк жертва працювала в групі Ервана, пані посадовець бажала призначити іншого слідчого, аби уникнути упередженого ставлення. Ерван протестував, наводив вагомий аргумент: не має значення, він розслідуватиме цю справу чи хтось інший — ставлення все одно буде упередженим. «Господи Боже, завалили фліка!». Будь-яка жива душа в уніформі з Іль-де-Франс забажає підсмажити вбивцю тридцятидворічної Одрі Вінавскі, загиблої під час виконання службових обов’язків. Заступниця прокурора, молода жінка з доволі невиразною зовнішністю, дивно схожа на Одрі, ще вагалася. Всупереч своєму звичаю Ерван покликав на допомогу Фітуссі, а той, своєю чергою, зв’язався з впливовими людьми на вищому рівні: Кримінальною поліцією Парижа, Центральною дирекцією КП в Нантеррі, площею Бово.

Зрештою заступниця прокурора здалася перед силою аргументів майора Морвана, але заявила: якщо він планує розслідування, зосереджене довкола Ізабель Баррер та її минулого в ролі психіатра, пріоритетним для неї буде варіант облави. Превалювала гіпотеза про безхатька, який жив на віллі й заскочив Одрі зненацька. Поки що ніхто не зупинявся на мотивах вторгнення флікині до будинку померлої Баррер та незаконного обшуку. Це наразі нікого не цікавило. Необхідно було терміново заарештувати шизоїдного типа, який, на додачу, ще й украв пістолет жертви.

Для облави розподілили ролі й завдання. Лувесьєнн уже оточили: від Пор-Марлі на півночі до траси N186 на заході та від дороги D913 й