Степан Іванович Наливайко - Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко

«бик», «бугай», «самець» (пор. укр. прізвище Гавриш);

gosvamin (хінді gosayin), досл. «власник корів» — бог, всевишній; праведник ayin в хінді — хазяїн, власник; бог, всевишній; чоловік, муж (ХРС І, 483). З чого видно, що санскритське й, святий (при звертанні до відлюдників та аскетів); господар, власник (пор. рос. хозяин, укр. хазяїн); sхінді ґо, ґу на слов’янському грунті мають фор<327>му хо, ха, ху (санскр. gudabha— укр. худоба);

gomukha, досл. «коров’ячаморда» — поширеневепосівоїнське ім’я (напр., Ґомукха — син колісничого Індри; воїн-данавав «Махабгараті» (ядави, з яких походили Крішна й Балавіра, мають і назву данави); gomukha також — назва музичного духового інструменту (пор. українське прізвище Хомуха);

gopta, goptar— «захисник», «охоронець», «воїн», досл. «охоронець корів, худоби» (пор. укр. прізвища Хопта, Хобта, Хобтя, Гоптар);

goshala— «корівник», «приміщення для худоби» (пор. укр. кошара, дешара відповідає санскр. shala (укр. зала, англ. hall,франц. salle) — «приміщення»;

gotra— первісно «череда корів», згодом — «сім’я», «рід» (пор. укр. отара );

gopa— первісно «захисник корів», «пастух», згодом — «воїн», «цар» (прізвище Гопя в козака Білоцерківського полку);

gopaka (хінді gopak) — «пастушок» (пор. гопак, улюблений танок запорозьких козаків);

gopala (хінді gopal) — «захисник/охоронець корів/худоби», «пастух». Популярне ім’я Крішни, відбите в українських прізвищах Гупал, Гупало, Гупалов, Гупалюк, Гупаленко й назвах Гупали (на Волині), Гупалівщина (на Дніпропетровщині), Гопло (озеро в Польщі). Компонент pala— «захисник», «оборонець», «охоронець» наявний в етнонімах пали (скіфське плем’я), поляни, поляки;

gopalaka, хінді gopalak— те саме, що й gopala. Компоненти palaй palaka (хінді pal i palak) сходять до індоєвропейської дієслівної основи pa— «охороняти», «захищати», «берегти». Санскр. рalakа, хінді palak споріднені з укр. полк, яке наявне у військових термінах полководець, полковник і князівських слов’янських іменах Ярополк і Святополк. Споріднені обидва індійські слова і з укр. плекати, плекання. Санскр. gopalanа означає «тваринництво», «скотарство», досл. «плекання корів, худоби»;

gokshira (хінді gokshir) — «коров’яче молоко» (санскр. kshirа, хінді kshir— «молоко» споріднене з укр. сир);

govirya— «плата за коров’яче молоко» (пор. історичний термін вира/віра — відшкодування, плата, штраф, наприклад, за провину, злочин);

goshtha— первісно «місце для корів», «корівник», «стійло», згодом — «місце зборів», «зібрання», «асамблея» тощо (пор. назви українських міст — Гоща, Мирогоща).

«Дрона-парва» (VII книга «Махабгарати») містить загадковий для дослідників етнонім ашвашака — «ашвашаки». Його пояснюють так, ніби це особливе плем’я скіфів-верхівців (скіфів індійські <328> джерела називають шака, а іранські — сака). Проте світло на цей етнонім проливають саме боспорські факти з території України. Боспорські написи ІІІ століття фіксують ім’я Ґосак (грецька передача), санскритська форма якого — Ґошака (хінді Ґосак). Це давній варіант сучасного українського прізвища Козак і важливого для української історії терміну козак (див. окрему статтю).

Тобто в імені Ґошака компонент шака той самий, що і в індійському етнонімі ашвашака. Ім’я Ґошака, Ґосак тлумачиться як «Бикомогутній», «Могутній, як бик», тобто шака тут має значення «дужий», «могутній». І якщо прикласти це значення до племінної назви ашвашака, то матимемо «Конемогутній», «Могутній, як кінь».

Як бачимо, деякі індійські терміни, імена й назви з компонентом go мають українських двійників. Так, хінді gosayin, тотожне укр. хазяїн, утворене від санскр. gosvamin— «власник корів, худоби». Синонімом до ґосаїн-хазяїн є gomin, також «власник корів, худоби», що, очевидно, відбилося в українському прізвищі Гомін. Так само санскр. govrisha, хінді govrish (go «бик»+vrisha «самець»), досл. «бик-самець», «бугай», відбите, певно, в українському прізвищі Гавриш. Санскр. gopalaka, хінді gopalak, тотожні gopala, цікаві тим, що компоненти pala, palak у них мають своїх слов’янських родичів. Синонімами до рala й palak є raksha і rakshak— «захисник», «воїн». Індоіранська основа raksh/rahsh— «захищати», «охороняти», «берегти» наявна в етнонімах русь, русини, русичі. І як синонімами є санскр. пала-палак і ракша-ракшак, так синонімічні й етноніми поляни (пали, поляки) й русь (русини, русичі; ТРС, 28–38).

В індійців є священна гора Govardhana, Govardha— «Примножуюча корів, худобу», пов’язана з поклонінням Крішні, в назві якої бачимо те саме go— «бик», «корова». Санскритська дієслівна основа vardh/vridh— «рости», «посилюватися», «дужчати» споріднена зі слов’янською ж основою валд/ волд/влод/волод, відбитою, наприклад, в князівських (воїнських) іменах Владислав, Рогволод, Володар, Володимир тощо. Численні сліди Крішни в Україні на різних рівнях спонукають придивитися до найвищої вершини Карпат, назва якої — Говерла. Назва ця напрочуд близька до назви індійської гори. Цілкомможливо, щоміжними існує спорідненість, і не лише функціональна. Обидві горимають ореол святості, що вимагає значно глибшого пояснення, а не простої констатації, що обидві гори просто високі.

Кінь (ashva) і бик (go) ідуть в індійській історії паралельними <329> курсами, як і в українській, символізуючи приналежність відповідно до воїнського (кшатрії) і селянського (вайш’ї) станів. А кшатрії і вайш’ї, тобто воїни й землероби — дві найважливіші верстви чотиристанового давньоіндійського суспільства. Всі санскритські терміни на означення цих чотирьох станів відбиті в козацьких і сучасних українських прізвищах. А це свідчить, що й українці, як індійці, іранці та скіфи, добре знали поділ суспільства на стани.

Воїнський і землеробський стани невіддільні від коня і вола (бика). Ці дві надзвичайношановані в епосі тафольклорі свійські тварини спричинилися до численних термінів, багато з яких стали з часом повнокровними й високостатусними чоловічими й жіночими іменами. А в українців і прізвищами.

І ці імена, прізвища й назви чимало цікавого й важливого можуть розповісти про давньоминулі часи. <330>

Колодій і Холі: свято українське, свято індійське

Серед українських свят, які дійшли до нас із сивої давнини, є і трохи призабутий Колодій, відзначуваний упродовж тижня навесні, коли стрічаються весна і зима. Що засвідчує зв’язок свята з Сонцем, бо колісницю Сонця в індійській міфології мчить семерик коней, які символізують дні тижня.

Свято багате на обрядові дійства. Першого дня відзначають народини Колодія. Кладуть на стіл полінце й сповивають його — отже, Колодій народився. Тричі обходять довкола столу, славлячи Колодія,