Давид Лагеркранц - Дівчина у павутинні

Вона теж мовчки втупилася в нього холодним, сталевим поглядом. Це було схоже на поєдинок, на тихий, упертий поєдинок, і Едові кінець кінцем він набрид. Усе видавалося йому кумедним. Адже він викрив дівчину й розчавив. Він з’ясував її таємне ім’я й вистежив її, тож їй слід бути вдячною, що він не об’явився тут з тридцятьма морпіхами й не схопив її.

— Гадаєш, ти така крута? — сказав він.

— Я не люблю непроханих гостей.

— А я не люблю тих, хто вдирається в мою систему, тож усе чесно. Може, ти хочеш дізнатися, як я тебе знайшов?

— Мене це не цікавить.

— Через твою фірму в Ґібралтарі. Ти вчинила нерозважливо, назвавши її «Восп ентерпрайзис».

— Мабуть.

— Як на таку розумну дівчину, ти робиш забагато помилок.

— Як на такого розумного хлопця, ти влаштувався на роботу в досить гниле місце.

— Можливо, в досить гниле. Але ми потрібні. Нас оточує огидний світ.

— Особливо з такими хлопцями, як Джонні Інґрем.

Цього Нідгем не сподівався. Аж ніяк не сподівався. Однак нічим себе не виказав — це він теж вельми добре вмів.

— Дуже кумедно, — сказав Ед.

— А хіба ні? Убивати людей і працювати разом зі злочинцями з російської держдуми, заробляючи шалені гроші й рятуючи власну шкуру, — це справді кумедно, чи не так? — спитала вона.

На якусь мить йому перехопило дух. Він більше не міг прикидатися. Звідки вона це взяла? Йому запаморочилось у голові. Аж тут Ед збагнув, що вона блефує, — і його пульс відразу вповільнився. Якби він і повірив їй хоч на мить, то лише тому, що в найскрутніші моменти йому також уявлялося, що Джонні Інґрем винен у чомусь такому. Проте Нідгем знав, як ніхто, що немає найменших доказів.

— Не забивай мені баки, — гарикнув він. — Я маю ті самі дані, що й ти, і навіть більше.

— Я в цьому так не впевнена, Еде. Хіба що ти теж роздобув секретний ключ до Інґремового алгоритму RSA.

Ед Нідгем глянув на неї й спробував себе переконати, що це неправда. Як вона могла розгадати шифр? Навіть він, маючи стільки ресурсів і фахівців, уважав, що на це не варто навіть гаяти часу.

Але вона стверджує… він відмовлявся вірити. Мабуть, вона довідалась якось інакше. Може, вона має крота в Інґремовому оточенні? Ні, це теж маячня. Подумати далі він не встиг.

— Отак, Еде, — сказала вона раптом владним голосом. — Ти сказав Мікаелові Блумквісту, що даси мені спокій, коли розкажу тобі, як я змогла викрасти дані. Цілком імовірно, що ти не брешеш. А можливо, ти блефуєш або тебе взагалі не спитають, якщо ситуація зміниться. Тебе можуть турнути з роботи. Не бачу ніяких причин довіряти тобі чи тим, на кого ти працюєш.

Ед глибоко вдихнув і спробував завдати удару у відповідь.

— Поважаю твою позицію, — сказав він. — Однак я господар свого слова. І не тому, що я такий пристойний чоловік. Навпаки, я мстивий маніяк, як і ти, юна панночко. Та я не прожив би так довго, якби зраджував людей у важливих справах. Хоч вір, хоч не вір. Проте присягаюся, я оберну твоє життя на пекло, якщо ти мені не звіришся. Тоді ти взагалі пошкодуєш, що з’явилася на світ. Повір.

— Гаразд, — промовила вона. — Ти крутий хлопець. Але ти ще й гонористий тип, чи не так? Тобі треба за всяку ціну запевнитися, що моя гакерська атака не вирине наверх. Але тут я, на жаль, мушу тобі сказати, що я добряче підготувалася. Кожне слово про це буде опубліковане, перш ніж ти схопиш мене за руку. І хоч мене від цього верне, та я принижу тебе, коли доведеться.

— Дурниця!

— Я б не вижила, якби не верзла дурниць, — відповіла вона. — Я ненавиджу це суспільство, де за нами повсякчас стежать. Мені набрид Старший Брат і влада, що пхає носа в моє життя. Однак, Еде, я готова зробити для тебе дещо. Якщо ти зможеш тримати язика за зубами, я дам тобі інформацію, що зміцнить твою позицію й допоможе тобі позбутися паршивих овець у Форт-Міді. Я тобі нічого не розповім про свою гакерську атаку, бо це для мене принципова річ. Але я можу допомогти тобі помститися тому покидькові, який завадив мене схопити.

Ед витріщився на чудну жінку, що стояла перед ним. А потім утнув те, що довго ще дивуватиме його самого.

Він вибухнув сміхом.

Розділ 31

2 і 3 грудня

Уве Левін прокинувся в доброму гуморі у готелі «Замок Герінґе» після довгої конференції, присвяченої оцифруванню ЗМІ. Вона закінчилася великою вечіркою, де шампанське й міцніші напої лилися рікою. Щоправда, один кислий невдаха, представник профспілки норвезької газети «Квелсбладет», випалив, що бенкети «Сернеру» стають дорожчими й розкішнішими в міру того, як з концерну виганяють чимраз більше людей, і вчинив маленьку сцену, внаслідок якої пошитий на замовлення піджак Уве облили червоним вином.

А втім, Левіна це не дуже засмутило. Навпаки, дало йому привід після півночі затягти до свого готельного номера Наталі Фосс. Наталі була двадцятисемирічною ревізоркою і збіса сексуальною особою. Попри сп’яніння, Уве зміг оволодіти нею і вчора вночі, і сьогодні вранці.

Була вже дев’ята година. Левінів мобільник дзенькав і шумів. І хоч похмілля випало не з легких, та Уве не забув нічого з запланованого. З другого боку, в цій дисципліні він боєць. Його гасло — «Work hard, play hard».[48] І ще Наталі, Господи!.. Скільком п’ятдесятирічним чоловікам удається підчепити таку пташку? Не багатьом. Однак тепер треба вставати.

З відчуттям нудоти й запаморочення він хитливо пошкандибав до туалету. Відтак йому спало на думку перевірити свій інвестиційний портфель. Зазвичай це був найкращий спосіб розпочати похмільний ранок. Він узяв телефон і за допомогою свого ідентифікаційного номера зайшов до інтернетбанку. Спершу він нічого не второпав. Щось було не так. Сталася, певно, якась технічна помилка. Його портфель знецінився. Тремтячи всім тілом, він переглянув свої активи й зауважив дещо цікаве. Його велика частка в «Соліфоні» наче здиміла. Не тямлячи себе, він почав заходити на біржові сайти й усюди бачив той самий заголовок:

АНБ І «СОЛІФОН» ЗАМОВИЛИ ВБИВСТВО ПРОФЕСОРА ФРАНСА БАЛДЕРА

Викриття від журналу «Міленіум» приголомшило світ

Що він робив потім, у його пам’яті не збереглося. Мабуть, кричав, лаявся і стукав кулаками по столу. Він, наче в тумані, почув, як прокинулася Наталі й спитала, що трапилося. Але достеменно Уве пам’ятав лише одне — як, зігнувшись над унітазом, без кінця блював.

Стіл Ґабрієлли