Кері Блек - Імперія обіцянок та гріхів, Кері Блек

Глава 54. Імпровізація, яка завершила усе

Я відчула, як Варіон стиснув мою руку та ми зникли в місце куди я вказала.

Мене трохи нудило, але в цей раз від порталу не було великої шкоди.

У залі порталу було тихо, ніби сама темрява завмерла в очікуванні. На камʼяних стінах - гравюри, що зображують різні світи та їхні уособлення. В центрі зали - величезна арка з порталом. Аурін ледь ворухнулась на моєму зап’ясті, холодним шовком своєї луски ковзнувши по шкірі.

— Тут усе почалося, — тихо сказала я, оглядаючи знайомі візерунки на стінах, тьмяне світло кристалів, запилені колони. — Тут усе й закінчиться.

— «Драматично,» — прошепотіла Аурін в моїй голові. — «Додай ще грім чи бурю для ефекту.»

Я лише зітхнула, коли двері раптом розлетілись вщент, і до зали ввірвався силует. Варіон уже тримав меч, блискуче лезо спрямоване просто на незнайомця… аж поки я не впізнала його.

— Том, — виривалось в мене.

Він зупинився, важко дихаючи, та здивовано дивився на нас. Що він хотів зробити? Активувати портал і зникнути з цього пекла? Чи просто перечекати, а потім встати на вигідну сторону?

Том стиснув щось у руці. Блиснула металева поверхня. Монета.

— Ти не можеш мене вбити, — сказав він, підносячи її вище.

Варіон проскрипів зубами, але опустив меч. Я вдихнула глибше й зробила крок уперед.

— Але я можу.

Том різко повернув голову до мене. Його очі, завжди такі спокійні, тепер були повні жаху.

— Алісіє… — його голос тремтів. — Ти ж знаєш… Я кохаю тебе.

Я гірко усміхнулася.

— Ти кохаєш владу, імперію, гроші й титул. Але не мене.

Він заперечливо хитнув головою, ніби це могло змінити хоч щось.

— Це неправда! Я пам’ятаю нашу першу зустріч… Тоді, коли я…

— Коли ти зачарував мене, — перебила його, відчуваючи, як холодна злість розтікається по венах. — Я повірила в кохання з першого погляду… Але тепер розумію, що цього не було. Ти просто хотів мене полонити. Маніпулював моїми емоціями за допомогою магії. 

— «А він ще й себе переконав у власній брехні. Це талант,» — саркастично прошипіла Аурін.

Том відкрив рот, щоб щось сказати, але я зупинила його поглядом. Йому вже нічого не врятувати.

— Йди, Томе, — сказала я, стискаючи кулаки, щоб не зробити щось, про що потім пошкодую. — Бо скоро тут буде гаряче.

Він кліпнув, не розуміючи.

— Що?..

— Біжи, — повторила, іскри магії вже танцювали на моїх пальцях. — Поки можеш.

Том ще мить стояв, відкривши рота, але страх взяв гору. Він стиснув монету, ніби вона могла його захистити, й побіг в темряву. Двері за ним з гуркотом зачинились.

Варіон зітхнув й похитав головою:

— Навіщо ти його відпустила?

Я лише хитро посміхнулася:

— Том, як вірний песик, побіжить до Густава, розповісти про те, що бачив нас.

— «Якщо чесно, то краще б ти його з’їла,» — промовила Аурін, звиваючись на моїй руці. — «Магія магією, але трохи протеїну ніколи не завадить.»

Я пирхнула, намагаючись не розсміятися, й зустріла погляд Варіона. У його очах з’явився легкий блиск розуміння, і він усміхнувся у відповідь.

— Хитро, — кивнув він. — Тоді нам краще бути готовими до зустрічі.

— Завжди готова, — сказала я, і разом ми повернули до арки порталу.

Ми стояли в центрі зали, світло кристалів тремтіло від магії, яка вже витала у повітрі. Я дивилася у Варіонові очі й відчувала, як усе навколо стиралось. Залишились тільки ми. Його рука знайшла мою, пальці сплелися, і я відчула тепло, яке від нього йшло.

— Пробач мене… — прошепотіла я. — За те, що використала тебе тоді.

Він хитнув головою й перебив мене:

— Я не злюсь, Алісіє. Можливо, спочатку й злився… Але зрозумів. Один із них володіє підсвідомістю, інший — емоціями. Ти не могла розповісти мені все, захищала не тільки свій план, але й мене, бо знала, що я погоджусь на будь-що заради тебе. 

Його пальці стиснули мої трохи міцніше, і я відчула, як щось у мені заворушилося. 

— Гарний, сильний, розумний… — посміхнулась до нього. — Мені дійсно пощастило з тобою. 

— Забула смішний і добрий, — підмигнув він. — Ніколи не забуду «Добрий король порталів». 

— Я не говорила такого, — я почала коперсатися в памʼяті. 

— Ти тоді марила, — ніжно поцілував він мене у скроні. — А ще сказала, що з дитинства хотіла поцілувати мене. 

— Виходить ти здійснив мою мрію, — посміхнулась у відповідь. Я точно тоді марила, інакше на той час я навіть собі не могла зізнатись у цьому. 

Ця бесіда була такою невимушеною, наче ми сиділи десь біля каміну з чашечкою гарячого чаю і згадували минуле…

Магія всередині нас відгукнулась на цей зв’язок, обплітаючи наші руки, ніби саме повітря ставало гарячим і живим. Потоки сили — руйнування, вогню й повітря — переплелися, створюючи вихор, що обертався навколо нас.

Раптом двері зали різко відкрились, і важкі кроки відлунювали у просторі.

— Алісіє! — прогримів голос, від якого стигнула кров. Густав.

Але я навіть не повернулась. Він не важливий. Нічого більше не важливо, окрім тієї сили, що наростала в мені та у Варіоні.

— «Ох, як все романтично,» — саркастично шепотіла Аурін, обвиваючись міцніше навколо мого зап’ястка. — «Зараз ще трохи — і запалає не тільки портал.»

Густав кричав щось іще, але я не слухала. Він намагався застосувати свою магію та вона відразу розсіювалася, через хитрі блокування Аурін, зміючка дуже гарно допомогла мені. 

Магія кипіла у жилах, струменіла пальцями, зливаючись із силою Варіона. Я повернула голову лише на мить, дивлячись у його очі, а потім кинула погляд на Густава.

— Це тобі… за наших батьків.

Я відчула, як сила Аурін вплелася у наш потік, холодним блиском ковзаючи по шкірі. Вона шепотіла мені слова, яких я ніколи не вчила. Магія руйнування, вогню та повітря переплелись в єдиний порив, і разом із Варіоном та дивним, древнім заклинанням Аурін, ми спрямували її на портал.

— Ти понад усе, — прошепотів мені на вухо Варіон. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍