Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

торкався, на чиї доторки вона так сподівалася… А коли

вона сягнула рукою по свою сукню, всі подробиці й

порозсипалися, втративши зв’язок.

— Елві? Чи ти у себе вдома?

Коли ж вона таки обізвалася, її слова виходили такі забарні, важкі й трохи розпливчасті.

— Якщо там дурня якась, то я роздеру тобі горлянку й справлю

малу потребу в твої легені!

Фаєз засміявся. Десь там далі, за ним, чулися й інші, тихіші

голоси. Це Судьям говорить, а слів її не дібрати. А ще голос Іми

Чеппел, що веде геохімію. Елві трохи передумала: скинула

сукню й надягла робочий одяг, узула черевики. Коли ж вийшла

з хатини, то побачила добрий десяток людей, всі з

дослідницьких команд, які стояли парами й невеличкими

гуртами, хто ближче, хто далі, розсипавшись по нічній рівнині.

Й всі дивилися вгору, на небо. А там, посеред нічної пітьми, жевріло-багряніло щось більше за зірку.

— Що то таке? — інстинктивно стишивши голос майже до

шепоту, мов боячись налякати небесне явище, запитала вона.

— Один із місцевих місяців.

Задерши голову, кривлячись на укривало ночі, ступила крок

уперед.

— І що ж він робить?

— Плавиться.

— А чому?

— Хочеш знати правду? — мовив Фаєз, випростуючись.

Судьям, що стояла ліворуч від них, запитала, не так тихо:

— Викликає бажання послати туди щось і взяти проби, еге ж?

— Ми тут один лиш корабель, а це ж велика клята планета, —

сказав Фаєз. — А ми, як на те, стільки сил зосередили на тому, щоб одне одного перебити.

— А сенс який? — запитала Судьям.

Фаєз широко розвів руками:

— Треба ж чимсь займатися.

А місяць тим часом цілу хвилину міняв барви: від тьмяно-червоної до ясно-помаранчевої, потім до жовтаво-білої, а тоді

став мінитися назад, по спектру, змалівши так само раптово, як і

був збільшився.

— Чи хтось це записує? — спитала Елві.

— Каскі й Фаренджір як тільки побачили, що таке діється, припинили свої дослідження рефракцій на великій висоті й

почали висмоктувати з нього дані. А воно здебільша є видиме

світло, жар, плюс на якихось тридцять відсотків гамма-часточок

більше, ніж дає все тло. Сенсорна апаратура, що на «Ізраелі», показує приблизно те ж саме.

— А чи не несе воно якої небезпеки? — поцікавилась Елві, хоча

й сама, вже вимовляючи своє запитання, знала відповідь на

нього. Можливо. Можливо, несе якусь небезпеку, а може, й ні.

Поки ніхто з них не відав природи цього явища, вони могли

тільки висувати якісь здогади, припущення. При світлі зірок

нелегко було розгледіти Фаєзів вираз обличчя. Можливо, їй

тільки привиділося передчуття чогось лихого в кутиках його

рота та в кривизні його очей? Щось подібне до сновидіння? — А

інші про це знають?

— Мабуть, знають, — відповів Фаєз. — Якщо не надто

заклопотані захопленням одне одного в полон та спалюванням

живих людей.

— Ти сказав про це Мертрі?

— Я — ні. Ймовірно, хтось йому таки сказав.

— А Голден? Що відомо про нього? Він про це знає?

— Навіть якщо Голден і знає, то що він із цим зробить? Скаже

місяцеві якісь заспокійливі слова?

Елві обернулася лицем до Першої Висадки. Кілька будинків зі

світлом у вікнах були схожі на жменю зірок, що впали з неба на

землю. Вона дістала свій ручний термінал і зробила на екрані

біле світло, аби присвічувати собі, мов ліхтарем.

— Куди ти подалася? — ззаду гукнув її Фаєз.

— Іду поговорити з капітаном Голденом, — відповіла вона.

— Ну куди ж іще! — прокоментував Фаєз та ще й гмукнув

нетерпляче. — Бо ж йому, бачте, найважливіше, що думає одна

біологиня про такі справи на небесах.

Трохи колючі були Фаєзові слова, але Елві не дозволила йому

втягнути себе до суперечки. Добрий із Фаєза науковець і друг, але через ту його звичку перевертати все на смішне й

спростовувати все серйозне заради скалозубства був він якийсь

не такий надійний, яким мав би бути. Але ж і крім неї міг

знайтися хтось, хто мав би за