Алан Кервін - Екстремофіл, Алан Кервін

— У мене їх стільки, що голова зараз лусне, — зітхнув Тео.

— Як лусне, так і зростеться, — засміявся Мілан. — Знаєш, у батька є один штурмовик, імені його не знаю, всі кличуть його Гиря, так він каже...

— Гиря? Такий здоровенний рудий дядько з ямкою на підборідді у вигляді галки? — насупивши брови, уточнив Тео.

— Так... ти його знаєш?

— Наші бокси в «Синтезі» були майже навпроти, трохи навскоси. У нього теж було довічне, як я пам’ятаю.

— О...

— То що там Гиря каже?

— Що смерть — то його нездійсненна мрія, адже як би сильно його не побило при штурмі, він зростається і знову йде на наступний. Замкнене коло.

— Гадаю, що то він так тільки говорить, а насправді дуже радий, що має можливість відновлюватися. А який сенс у цих штурмах, якщо всі вони безрезультатні?

— Ну, не так, щоб зовсім вже безрезультатні... на оборону й утримання антенних полів та баз забезпечення Рада витрачає величезні ресурси, і це викликає невдоволення у певних колах. Коли ми втілимо наш план з бджолами, це невдоволення переросте у щось більше, і, як би не розвивалися потім події, церква цим неодмінно скористається.

— Не сумніваюся, — фиркнув Тео.

— Що за тон?

— Не думаєш, що поваливши дракона, церква «Семи див» сама стане ним?

— Ні. Якби ти знав нашу організацію зсередини, то так би не казав.

— Може й так.

— Та й до повалення дракона ще далеко, а люди... мають допомагати одне одному. Тому ми й допомагаємо. І не тому, що так нам сказав робити якийсь бог, а тому, що ми вважаємо, що так ПРАВИЛЬНО, — Мілан посміхнувся і підняв машину над дорогою. — Показуй, куди летіти.

— Поки що прямо, — відказав Тео, помовчав, а потім запитав: — А допомога людям — це типу ваша доктрина?

— Майже.

— І хто її сформулював?

— Ідан і наближені до нього.

— Дежавю, — Тео посміхнувся.

— Що саме?

— Ми з професором часто сперечалися про поняття надлюдини. Він годинами міг говорити про це, і фізіологію вважав ключовою, а я йому заперечував і казав, що надлюдина — це більше про індивідуалізм, про любов до себе, і допомога іншим в її системі координат — це особисті орієнтири, а не тому, що так сказав робити якийсь бог.

— Це ж не твоє оригінальне формулювання? Ти його від когось почув?

— Від викладача філософії, мабуть, — Тео знизав плечима. — Отут повертай ліворуч і до кінця.

— Повертаю...

— Останнім часом зміст моїх колишніх розмов з професором випливає то тут, то там. Довкола стало забагато Ніцше. Це так дивно...

— А може бути, що професор тебе обрав, щоб йому було з ким говорити?

— Не впевнений. Він з багатьма говорив.

— Але тебе вивезли з «Синтезу», а мого діда по батьку, Гирю та багато інших піддослідних — ні.

Тео нічого не відповів. Він не знав, що казати. Будь-що сказане буде лише припущенням.