Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

й відчинили. Ті ж, ускочивши досередини, запитали: "Хто є тут із вами?" — і пішли сходами на тридашник, вів їх раб Акилиновий. Зайшовши ж у двері молитовного їхнього храму, уздріли Євстатія, який тримав у руках святе Євангеліє, яке він раптово розгорнув і знайшов написане: "І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може". Закричав на нього старшина воїнів: "Поклади, що маєш у руках своїх!" — не смів-бо сам торкнутися до святого Євангелія, був-бо сином християнських батьків. Святий же диякон Євстатій обійняв святе Євангеліє, поцілував його і поклав на столі. Один із посланих воїнів сказав: "Глянь, як християни люблять книги свої, у них-бо їхні волхвування написані". І, взявши Євстатія, повели із горниці. Він-бо, виходячи із хоромини, озирнувся і, бачачи святі книги, рече: "Обіцяємося вам!" — а уздрівши багато вельми коштовних товарів, сказав: "Відкидаємося вас і всього тлінного, а підемо за Христом!" — і вийшов геть. Воїни ж зачинили двері й запечатали, а святих трьох братів, докупи зв'язавши, повели до нечестивого царя.

Коли ж їх привели перед царя, побачив їх цар і, трохи посміявшись, рече: "Хто повелів зв'язати юнаків цих? Знаю-бо, що вони є друзі богам нашим" І тоді повелів розв'язати їх та й почав казати до них: "Перш ніж багато говорити й багато опитувати, скажіте кожен із вас, які імена ваші і якого ви роду?" Святий же Євстатій, як старший брат, відповів: "Люб'язне й славне ім'я в нас є, християнами звемося, а від батьків імена в нас такі: я звуся Євстатій, брат же мій, котрий справоруч, зветься Теспесій, а з лівої руки — Анатолій, є ми брати за плоттю і тут народилися від одного батька й матері. Батько наш родом був із Галат, саном же пресвітер християнський". Спитав же Максиміян: "Хто батька вашого учинив пресвітером?" Відповів Євстатій: "Той, якого ти недавно неправедно забив, Антим святий, єпископ цього міста, той і мене в диякони поставив, щоб служив єреєм Божим, здійснюючи пресвяті й пречесні Христові таїни". Цар же рече: "Перестань казати непотрібне, поклонись із братами своїми нашим богам, і я вас учиню чесними і славними у моєму палаці; коли ж ні, то мечем вас погублю". Святі одноголосно відповіли: "Роби, що хочеш, християни ми є і поклоняємося єдиному тільки Богові, Який створив небо і землю, і Його Синові, Господу нашому Ісусу Христу, і Святому Животворящому Духові. Ідолам же вашим поганим та бридким не поклонимося ніколи". Тоді розгнівався Максиміян, повелів простягти їх на землі й кілками бити. Бито ж святих довгий час, піднімали вони голоса свого, ніби єдиними вустами говорячи до Бога: "Слава Тобі, Господи, що сподобилися ми за ім'я Твоє святе биті бути!" Святий же Євстатій мовив, додавши: "Багато боролися зі мною від юнацтва мого, та мене не подужали, будували на хребті моїм грішники, чинили далі беззаконне своє, поможи нам, Боже, Спасителю наш". Биті були святі міцно; відтак повелів мучитель гнобителям перестати бити і сказав до мучеників: "О безбожні, доки так будете страждати в мученні? Принесіть жертви богам і не губіть себе марно, віруючи в якогось чоловіка, котрий також битий був і помер насильницькою смертю". Відповіли святі: "Не будемо ми відкидатися Спаса Христа. Його-бо пізнали як істинного Бога, Котрий і на хресті постраждав заради нашого спасіння". Тоді мучитель повелів вести їх у темницю і ноги міцно забити в колоди і не давати їм ані їжі, ані пиття, щоб були зморені й вузами, і голодом, і спрагою. Коли сиділи святі в темниці, опівночі світло їх осяяло і явився ангел Господній, із вуз звільнив, і здоровими їх учинив, і подав їм манну їсти та й каже: "Змагайтеся добрим подвигом за Христа, я ж не відступлю від вас, але в усіх стражданнях ваших буду з вами, посланий-бо від Ісуса Христа берегти вас", — те сказав ангел і невидимий став. А святі невимовної радості наповнилися, дякували Богові, і сказав Євстатій у подяці: "Господь розв'язує зв'язаних, Господь умудряє сліпих, Господь підводить повалених, Господь любить праведних, Господь береже убогих".

Минув якийсь час, сів мучитель на судищі й послав воїнів у темницю, щоб вивели в'язнів Христових на друге спитування. Пішли воїни і знайшли святих, звільнених од вуз і здорових, — спочивали в мирі; і почали воїни кричати, дорікаючи сторожі й запитуючи: "Хто звільнив в'язнів?" Сторож же під клятвою звістив їм, що ніхто їх не звільняв, ніхто у темницю не входив, ані їжі, ні пиття їм не давав. Тоді знову зв'язали святих і повели до свого царя. Побачив їх цар здорових та лицем світлих і почудувався, що ані ранами, ані вузами, ані голодом, ані спрагою не зморилися, і почав казати, їм: "О окаянні, роздивітеся корисне вам, а переконавшись, принесіть жертви богам, щоб відпустив вас із честю". Святий же Євстатій мовив: "Не сподівайся доброго нашого наміра змінити ані лестивими словами, ані грізними страханнями та муками, ні про що ми не дбаємо, знаючи, що голі вийшли із черева матері нашої і голим нам належить відійти від марнотного цього життя". Цар же тоді повелів їх віддати звірам на зї'жу, і поведені були святі на арену, де мали бути з їдені від звірів. Пішов за ними й весь народ міста Никомидійського, серед нього було багато потаємних вірних, і рушили всі, бажаючи бачити їхню кончину. Коли ж поставили святих посеред арени, випустили на них два леви й три ведмеді, і всі, що дивилися, жахнулися від звіриного рикання. Святий же Євстатій співав, мовлячи: Спаси мене від пащі лев'ячої, А від рогу однорожця смирення наше, Я звіщатиму ймення Твоє своїм браттям, Буду хвалити Тебе серед церкви!Теспесій та Анатолій злякалися звіриного скреготу зубів; побачив Євстатій, що вони перестрашилися, і сказав до них: "Пощо жахаєтеся, брати мої, цих звірів? Чи ж бо не знаєте, що сильний Владика наш прискоромить звірину ярість, як прискоромив у рові Даниловім? Чи ж не пам'ятаєте слів ангелових, що обіцяв бути із нами в усіх стражданнях наших, оберігаючи нас?" Коли казав це святий Євстатій, кинулись леви і, прискочивши близько, стали, махаючи хвостами своїми, як пси, котрі знають пана свого. Євстатій-бо поклав руки свої на голови левів, погладжуючи їх, наче псів, і впокорив їх. Ведмеді ж схопилися з-поміж себе, один другого на землю кидали, а до святих мучеників ані не наблизилися. Люд же, який зібрався на видовище, побачивши те, закричав по-різному. Невірні казали: "Чародії це