Всеволод Миколайович Петров - Спомини з часів української революції (1917-1921), Всеволод Миколайович Петров

лишень побоюючись десанту із Севастополя, ця виправа була задержана німецькою кіннотою, та випущена знов лишень після загроз коменданта Республиканців.

До Сімферополя приходять німецькі ешелони, за німецькими ешелонами підійшла по шосе і бриґада німецької кінноти, яка, певно, піде далі в напрямку на Мамут Султан.

У штабах Натіїва та Болбочана вирішено продовжувати виконання директив уряду та за всяку ціну держатись на Кримі. В разі збройного конфлікту з німцями, відходити на Керчинський півостров, де й держатись, закріпившись на просмику на північ від Теодозії.

Нам наказувалось вразі останнього випадку приєднуватись до піхоти на Карасубазар, а до того часу продовжувати держатись у горах, протиділаючи німцям і не даючи розброїти ані себе, ані нашої піхоти.

Пляни таки дуже химерні, зваживши на те, що німці мають змогу підтягнути великі сили, а головне, привівши броневий крейсер "Гамідія", пристрілювати Теодозійську низину.

"Гамідія" німецький панцирний крейсер у турецькій службі на Чорному Морі, де було ще декілька інших озброєних суден.

До того мені дуже не подобався цей намір стати плечима до Кубані, де якраз у цей час запанувало "бєлоє двіженіє", оця "Добрармія", яка, набравши вже сили та спровокувавши в свою службу козацтво, невпинно просувалась до моря. При здійсненні цього пляну та неминучій поразці під Теодозією недобитки мусіли попасти до "Добрармії", звичайно, як удалась би дуже проблематична переправа через Керч-Єникальську притоку.

Одночасно з передачею цього пляну Григоріїв переказав мені, що отаман Натіїв попереджує, що, може, він чи то Болбочан будуть примушені підписати кінноті такий наказ, який буде противорічити їх бажанням, тому кожний одержаний наказ мусить бути до його виконання перевірений шляхом перзональних розмов уповноважених, чи підтверджений словно відомою довіреною особою – а прізвища тих осіб подано.

Обміркувавши цей надісланий нам плян і побалакавши з татарськими представниками, щоби виявити їх думку щодо можливости співакції з нашими військами проти німців, на яку вони погодились, випрацювали ми іншу комбінацію, яку мав разом із текстом угоди між нами і татарами відвезти до Сімферополя Григоріїв.

На нашу думку, було краще відійти в разі конфлікту до нас у гори, де місцевість дуже сприяє обороні малими силами; війти в зносини з українською частиною Севастопільської залоги, яка нам сприяє, спираючись на її невдоволення з контрреволюційного командного складу оборони, зробити в Севастополі переворот і, або захопивши фльоту виїхати з нею до Одеси, або балакати далі з німцями, маючи в руках аргументи "важкого калібру", гармати Севастопільської твердині та фльоти, які в наших руках забалакали би голосно.

Поїхав Григоріїв, але за годину вернув, бо у Козлі Аґа – село в півдорозі Мамут Султан – Сімферопіль, була вже німецька стійка, а приїзший з Григоріївим наш, перебраний за татарина з автовідділу, гайдамака доніс, що Республиканців охоплено в районі стації.

Значиться годі щось пересилати листовно, тому шлю довірених людей з донесеннями про угоду з татарським урядом, теж перебраними гайдамаками під татарською охороною горами на Джанкой і далі на Київ.

У 1919 році довідався я, що угода до Жуківського дійшла, але тоді, коли вже нашу піхоту виперли з Криму, а тому вона так і залишилась невикористаною.

Висилаємо стежі в новому напрямку на Сімферопіль, щоби нагадувати німцям, що є у Кримі – вільна українська сила, яка, якщо...

До вечера Андрієнко доніс, що підпомаганий нашими бронепотягами, які очевидячки ще вільні, доходить до Бахчисараю, під Черкес Керманом наші стежі, третя сотня "чамбулу" зформована, четверта в стані формування; формується і піший загін. Дороги дуже погані, але татари обіцюють, що гармати протягнуть.

З Козмодем'янська прийшов цілий віз крісів і два скоростріли і несподіванка: ловецька бричка "Їх Імператорської Величности" Миколи II., чудова, на ресорах, на четверичну упряжку з виносом, бичем і чудовими вороними кіньми; на бричці герби.

При заняттю Козмодем'янська 4 сотня без всякого наказу роззброїла та розігнала на чотири вітри якийсь російський старшинський відділ, який був там. На цьому тлі вийшло непорозуміння з татарами-провідниками, які зформувалися під орудою цього відділу, але хлопці 4 сотні так грізно поставилися, що панове "провідники" присіли і, скорившись новому проводові, приняли наших старшин як своїх командантів.

З возом і донесеннями приїхала татарсько-українська варта та з десяток провідників без зброї "для приділення до інших татарських частин під догляд", як писав начальник "Козмодем'янського" відділу, жалкуючись разом із тим на те, що не може дати собі ради з 4 сотнею, яка рішуче не слухає наказів, щоб не зачіпати "протибольшевицьких" організацій.

Пишу у відповідь заспокоєння, що боротьба нами ведеться поки що в площі більше національній як соціяльній, а тому всі російські формування на терені, занятім полком, мусять бути роззброєні і розігнані, якщо немає змоги їх інтернувати. Відділові, охороняючись від сторони Ялти, вислати стежі на Байдари, та шукати через татар контакту з українською частиною Севастопільської залоги.

Розпорошені у Козмодем'янську офіцери виконали нам подвійну службу: позитивну, бо переконали місцеве населення, що ми не "контрреволюція", та негативну, бо утікаючи від нас під охорону німців, переконали їх, що ми такі-же самі "большевики", як і Севастопільці, лише з трохи м'ягчими методами, а тому певно скоро і на них нападемо.

25-го, крім тих формувань, які йшли з Андрієнком, в самому Янкої зформовано та озброєно: дві сотні турків 240 люда, 5 та 6 кінні татарські сотні "чамбулу" до 180 озброєних боєвиків та скорострільну мішану команду з двома скорострілами з турецько-татарською обслугою.

Було безліч клопоту з турками та російською збруєю: турки не знали системи крісів, а наші інструктори – турецької мови, перекладчики також не знали технічних виразів ані по російськи, ані то по турецьки, а ще більше по українськи, бо в цій мові тоді ми технічних виразів не мали. Ще добре, що у турків було двох старшин, з яких один володів французькою мовою і міг зі мною порозумітись.

Правду кажучи, виходило дивно: ми чинимо проти волі німців, а разом з нами турецькі вояки, яких армія офіційно в спілці, а неофіційно під