Луї Фердінанд Селін - Смерть у кредит

для науки!.. як я буквально розпинав себе! Саме так… заради просвіти… і виховання мас… Ніколи ще не поводилися зі мною так, як цей покидьок!.. Мені просто бракує слів! Так! цей шмаркач!.. Ця жалюгідна нікчема!.. За кого він мене має, цей блазень?.. За схибленого придурка? Торговця контрамарками? Яке нахабство! Яка безсоромність! Обшук! Торочить те саме, як заїжджена платівка! «Обшук» і все! Ну і нехай він приходить, цей недоумок! Що він знайде? О! Видно, що він новачок! Він ще не має досвіду в цій сфері! Провінціал! Я тобі кажу! Одразу видно, що селюк! Але цей горопаха марно старається! У нього далебі розігралася уява! Уява! О! Це йому обійдеться дорожче, ніж мені… О, так! Чорт забирай! А той, з вулиці Абукір! Він теж хотів прийти! З обшуком! Ну прийшов, подивився! Вони перевернули весь будинок! Ці брудні огидні скотиняки… Тільки все переворушили та здиміли… Veni! Vidi! Vici! Стадо брудних нікчемних виродків! Минуло вже два роки! А! я досі з відразою згадую це! і що ж знайшов цей йолоп… Якісь папірці та старий тиньк… Він увесь був у смітті! Мокра курка! Бідолаха!.. Вони порпалися скрізь! Але не змогли зрозуміти жодного слова… Нікчемні таргани. О! засранці! Жалюгідні смердючі недотепи!.. Віслюки-законники… Гнойові жуки, я ж їх добре знаю!..

Він показував мені кудись нагору, на незліченні купи… поклади… Це нагадувало справжні льодовики, скелі із загрозливими виступами! Вони були такі хиткі!.. Було б дуже дивно, якби комісар з Шуазель дав собі раду з цими горами! Цими навислими лавинами…

— Обшук! Обшук! Затям мої слова! Бідолаха! Бідний гамен! Жалюгідна нещасна личинка!..

Хоч він і гороїжився, проте ці погрози таки непокоїли його… Він був дуже схвильований!.. Наступного дня він спеціально пішов до цього молодика… Спробував переконати його в тому, що той помиляється щодо нього… Абсолютно! Цілком!.. Його просто облили брудом!.. Це було питанням чести… Йому не давали спокою образи цього шмаркача… Він навіть закинув гантелі… Він був у сум'ятті… Щось бурмотів, сидячи на стільці… Він міг говорити лише про цей обшук… Навіть забув про мою наукову освіту!.. Не хотів нікого приймати! Казав, що тепер уже немає сенсу! Я постійно вивішував маленьку табличку «Засідання комітету».

Саме тоді, коли почалися розмови «про обшуки», він знову почав міркувати про майбутнє… Він запевняв, що тоне… й страждає… «О! Фердінане! — звертався він до мене, поки шукав теки, щоб віднести їх в інше місце… — Ти знаєш, що мені насправді потрібно!.. Ще один день втрачено! зламаний! витрачений! цілком зіпсований! викреслений із життя!.. Проведений в ідіотській біганині!.. Мені необхідно зібратися!.. По-справжньому… Остаточно!.. Відволіктися від усього!.. Ти розумієш?.. Зовнішнє життя заважає мені!.. Воно мене вимотує!.. знесилює!.. Шматує на клапті!.. Всі мої великі задуми залишаються невтіленими, Фердінане! Я не знаю, що робити!.. Ось! невтіленими! Я в сум'ятті… Це жорстоко! Ти мене розумієш? Це важко передати! Це як політ, Фердінане! Я підіймаюся!.. Проникаю крізь нескінченність! перескакую!.. Вже проходжу крізь якісь хмари… От-от я побачу… І знову хмари… Мене сліпить блискавка!.. Весь час хмари… Я боюся!.. Я нічого не бачу!.. Ні, Фердінане!.. Я не бачу нічого! Хоч я і був близько… Я не можу зібратися, Фердінане!.. Я занадто розпорошуюся!»

Він чухав потилицю… пощипував вуса!.. у нього тремтіли руки… Більше він не відчиняв дверей нікому! Навіть маніякам «Вічного двигуна»… Оскільки у нас весь час було зачинено, вони таки зневірилися!.. І ненадовго дали нам спокій… Обшуку не було… Але напруга залишалася…

Тепер Куртіаль де Перейр побоювався всього, навіть свого «туніського» кабінету! Навіть своєї власної тіні! Його антресолі були занадто відкриті та легкодоступні!.. В будь-який момент вони могли прийти і вчепитися в нього… Він не хотів більше ризикувати!.. Він полотнів від одного виду клієнта!.. Заледве тримався на ногах! Він справді був вражений тим, що трапилося!.. Він хотів до свого льоху… Він ховався там усе частіше!.. Там було трохи спокійніше!.. А я тяг на собі весь журнал… Нічого цікавого! я запозичував цілі сторінки з його підручників… Робив вирізки… Місцями трохи поновлював матеріал… Заголовки я трохи переробляв… Я непогано давав цьому раду за допомогою ножиць, ґумки і клею. Відводив багато місця для листів читачів… Викидав лайки… І залишав одні захоплення… Крім того, я складав списки передплатників… Я намагався подати наш заклад у найвигіднішому світлі… Чотири хвости з нулів на кінці!.. Поміщав фотографії Куртіаля у формі, всього обвішаного медалями… та великого Фламмаріона, що збирає троянди у своєму саду… Цей контраст приємно тішив око… Коли приходили винахідники… напосідали з питаннями та відривали мене від роботи… я знайшов хорошу відмовку…

«Він у міністра! — випалював я. — Той приходив за ним учора ввечері… Це, напевне, для експертизи…» Вони не дуже вірили… Але все ж стояли якийсь час у роздумах… А я тим часом тікав у гімнастичний зал… «Я подивлюся, чи він не повернувся!..»

Тільки мене й бачили.

* * *

Біда ніколи не ходить сама!.. «Завзятий» дедалі більше розвалювався, розповзався і обростав латками… Він так продірявився й зносився, що просто розлазився на нитки!..

Настала осінь, подули вітри! «Завзятий» гойдався від поривів та обвисав у момент підйому, замість того щоб зринути вгору… На водень і метан пішла купа грошей… І тільки якщо його дуже довго накачували, він робив невеликий ривок… Двома або трьома різкими стрибками йому вдавалося перелетіти через найближчі кущі… Потім він зносив огорожу й падав у фруктовий сад… Потім ще один ривок… він відскакував рикошетом від церкви… Зривав флюґер… І летів до села… Сильний вітер відносив його просто на тополі… Де Перейр більше не витримував паузи… Він випускав голубів… І гучно сурмив у ріжок… Він просто заглушав мене… Я мав підбирати ці жалюгідні обривки на берегах Сени й Уази, в Шампані та навіть у Йонні! Він проорав своєю дупою всі бурякові поля Північного Заходу… Колись чудова ґондола з індійського очерету зовсім втратила вигляд… На плато Оржмон куля пролежала добрі дві години у величезній баюрі гноївки! Яка так чудово ширила свої запахи!.. Усі вуйки в окрузі просто хапались за животи від реготу… Коли «Завзятий» нарешті склали, він страшенно смердів екскрементами… а Куртіаль теж був по вуха в лайні, тож нас не пустили в купе… І ми змушені були їхати в причепі разом з інструментами, спорядженням та гвинтами.

Але й після повернення в Пале-Рояль це ще не скінчилося!.. Наш чудовий аеростат навіть у глибині підвалу смердів так потужно, що нам довелося спалити за