Єва Басіста - Хтива мрія. Книга перша, Єва Басіста

Глава 35

Я дуже боялася завершення літа. Неймовірно, а воно взяло та як на зло – бігом настало. Нині догорає помірно спекотними днями його останній тиждень.

Але ці чотири тижні були яскравими. Мої зустрічі з Романом ще почастішали, а найголовніше - наш пристрасний порив на пляжі не вилився у жодні проблеми.

Місячні почалися за графіком, але поки їх не було, то мене точили страшні та тривожні думки, а якщо їх не буде, а тест, який лежить у мене в шухляді, покаже дві смужки?

Подумки уявляла реакцію батьків. Тато б точно невдоволено буркнув, що я догулялася, а мама… Ну вона проти абортів. Сказала б народжувати та тягнути Романа за білий комір сорочки до РАЦСу.

Також мамі дуже сподобався подарунок Романа, адже після того, як я прокинулася біля шостої вечора, то вона не могла не розпитати у мене, як пройшло наше святкування.

Я показала їй подарунок, а вона взяла його до рук і приголомшливо сказала:

- Боже, яка краса… І не поскупився… Не фіаніт чи циркон… Справжні діаманти.

А мамі лише діаманти… Навіть якби замість них була галька чи скло - я однаково би була рада цьому подарунку.

Якщо повертатися до моїх думок, поки не було місячних, то я неймовірно нервувала. Ось ще реально вагітна  - а я зовсім ще поки не уявляю себе матір'ю, бо це велика відповідальність. Дитина - не іграшка…

Найцікавіше та найважче було метикувати про ймовірну поведінку Романа. Я думала різне, але жодне до нього не клеїлося.

Я навіть Галі не розповідала про свою можливу халепу. Якось не знаходилося зручної нагоди… А вона мені лепетала інші плітки. Повідомила, що "брехун" Діма знайшов собі дівку.

- Гарна? - запитала я, коли ми сиділи у кафе та цідили лате. - Чи «таке»?

- Гарна, але Віка сказала, що  вона значно старша за нього – панянка під тридцятку, а писок у неї стервозний та погляд бундючно-пихатий. Дивиться на усіх, мов на купку гівна.

- Значить вона ідеально підходить йому, адже він також далеко не янгол.

- І не кажи, - хмикнула Галя. - Тільки вміє язиком наклепи плести. 

- Є таке, - протягнула я.

А потім моя інформація стала неактуальною, бо ж місячні постукалися у двері, і Галя до всього стала дивною.

Почала менше спілкуватися зі мною. Мене це насторожило, а тому стала питати, що сталося, а вона сказала мені, що університет не зарахував їй практику, і тепер вона має знову пройти її та бігом склепати звіт.

І тут все можливо, адже я сама знаю, якими можуть бути ті університети. Задовбуть до смерті.

Університет… Як згадаю, що скоро до Італії, то нудити сильно починає, але добре, що цього разу мені не довелося летіти до Кореї. Мама сама тиждень тому подалася туди, залишивши мене з татом.

Але скоро й мені доведеться збирати валізи, а у моєму житті досі нема обітованої  «ясності», адже Роман мовчить…

Так, він досі мовчить! Вперто та нахабно мовчить!

Якби у мене був ще час - чекала. Я вмію чекати, але літак уже дихає мені у спину.

Тому повинна брати ситуацію у свої руки. Сьогодні ввечері ми маємо зустрітися, а тому після сесії порушу це питання.

Але як же страшно першою мовити про подібне. Страшно…

А якщо це стане для нього поштовхом, аби нарешті мені сказати:

- Так, Насте, між нами стосунки.

Якщо так буде, то я дуже зрадію, але одночасно розізлюся. Чоловіки мають робити перші кроки!

Бо це так виходить, що я цю примхливу "принцеску", якій  була нецікавою, підкорюю.

Ой, сміхота…

Підкорена підкорює… Ні. Тут краще сказати саба підкорює домінанта, який не може прості слова зі себе вичавити.

- Насте, підеш зі мною на виставку? - заходить тато до кухні, на якій я сиджу та п'ю чорний чай без цукру, але з лимоном.

- На яку виставку?

- Картин, - відповідає та уточнює. - Пам'ятаєш, у липні нас запрошували.

- А.., - протягую. -  Щось таке згадую…

- Вона відбудеться сьогодні. Підеш зі мною?

- Ой, я сьогодні не зможу, - я не хочу відмовляти тату, але доводиться.

- Чому? - цікавиться.

- У мене плани… Особисті…

- Зрозуміло, - помітно засмучується . - Ну добре… Тоді сам туди піду.

- Вибач, - кажу винувато, споглядаючи на його сумне обличчя.

- Та все нормально - я розумію, - намагається говорити не засмучено, але інколи актор із нього дуже поганий. - Сам туди потиняюся. Нічого страшного.

- Може Ліду візьми? - пропоную йому. - Вона любить розглядати витвори мистецтва. Коли я була малою, і  вона мене зі школи забирала, то ми часто зазирали до музеїв та виставок.

- Беруть сумніви, що Ліді зайде - там будуть сучасні картини, а не класика з захопливими пейзажами та миловидними портретами.

- А… Типу ляпнув на п'яну голову кісточкою, та шедевр народився?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍