Катерина Мединська - Розлюбити за будь-яку ціну, Катерина Мединська

– Так, – чуттєво видихнув Лоран і розкрив обійми.

Ніколь із полегшенням усміхнулася.

– Дякую тобі, – щиро подякувала вона, почуваючи себе трохи ніяково.

Опинившись у теплих обіймах Лорана, вона як маленька дівчинка припала до широких грудей чоловіка-захисника. Вдихнувши його запах, Ніколь прикрила очі від насолоди.

Чоловічий парфум Лорана пах так смачно, що Ніколь захотілося вкусити його. Це була композиція солодкуватого аромату дині з м'ятою, чорної смородини з бергамотом, яблуком, вони напрочуд добре поєднувалися з трохи терпкими кавово-мускусними нотами парфуму. Ніколь не втрималася і провела пальцями по кашеміровому светрі Лорана – тканина була незрівнянно м'якою на дотик.

Обіймати Лорана було так чудово приємно, все одно що тисати на милого, улюбленого плюшевого ведмедика.

Ніколь зрозуміла, що трохи захопилася, погладжуючи його по грудях, коли Лоран глибоко зітхнув і зніяковіло посміхнувся до неї. Вона покаянно закусила губу.

– Візьміть мене до себе, – попросила Ніколь.

Лорана незрозуміло заморгав, він здавався відстороненим, наче літав десь далеко.

– Можна я посплю з тобою та Айворі на дивані. Обіцяю не відбирати в тебе ковдру та не штовхатися ліктями.

– Навіть не знаю… – Лоран жартівливо закотив очі. – Загалом у нас тут чоловіча компанія. Але один раз, думаю, ми тебе потерпимо.

Ніколь зраділа і зручніше лягла на руці у Лорана.

– Ну тоді Надобраніч! – Досить пробуркотіла вона і заплющила очі.

Лоран дивився на стелю і вимучено посміхнувся. Як йому тепер заснути?

Лорана розбудив стукіт у двері. Він важко розліпив очі і знайшов себе лежачим у досить дивній позі. Його рука і нога не просто лежали на Ніколь, а практично тримали її в лещатах. Уві сні, мабуть, він згріб її в оберемок і повністю підтиснув під себе і тепер їхні тіла були щільно притиснуті один до одного. Обличчям Лоран лежав на її волоссі, як на подушці. Але вона міцно спала.

Стук у двері ставав все наполегливішим і йому просто довелося встати і піти відчинити ці чортові двері.

Та, кого взагалі принесло так рано і так не вчасно? Лоран насупився і нервово поквапився до вхідних дверей.

Голова гула, бо напередодні він добряче випив. Все, чого він зараз хотів, це випровадити непроханого гостя та повернутися до Ніколь.

Лоран підійшов до дверей і різко відчинив їх. Його очі округлилися від подиву, а на обличчі з'явився мученицький вираз.

– Привіт, брате, – роздратовано звернулася до нього його старша сестра Марго. - До тебе не додзвонитися, тому що твій телефон вимкнено, дверний дзвінок не працює, а твій консьєрж справжній засранець, він не пропускав мене. Чи бачите, не впізнав!

Вона витріщила великі карі очі і відштовхнула Лорана зі свого шляху, вриваючись у квартиру.

Лоран роздратовано стиснув щелепи, але зупинити це торнадо в жіночому вигляді не зміг би навіть супермен.

– Вітання! Сподіваюся, ти одна? – серйозно занепокоївся Лоран.

– Звичайно ж ні, я приїхала з подарунком.

– Марго! Я ж тобі сказав, більше ніяких «подарунків», – розлютився Лоран і моментально вийшов із себе.

– Цього разу, гадаю, тобі все сподобається. Я врахувала свої попередні помилки.

– Де вона? – люто спитав Лоран.

– Піднімається ліфтом, я попросила її погуляти хвилин десять, поки поговорю з тобою.

– Марго, я не вірю своїм вухам.

Лоран схопився за голову.

– Скажи їй негайно, що відмовляюся з нею знайомитись, хай їде додому, – суворо наказав Лоран. Як його дратувала твердолобість і нав'язливість сестри. Вона на кожне різдво привозила йому жінок, сподіваючись одружити його за всяку ціну.

– Ще чого надумав, я везла її з самого Парижа. Не хвилюйся ти так, вона сподобається тобі. Жизель красуня, актриса, вона розумна, чарівна.

Ніколь прокинулася від того, що почула, як якась жінка голосно сперечалася про подарунок.

Дівчина розплющила очі. Піднялася і сіла. Вона з цікавістю подивилася на незнайому жінку середнього зросту, симпатичну, короткострижену шатенку. На вигляд не більше сорока. Одягнена вона була елегантно та дорого. Брючний костюм останньої колекції Шанель сидів на її стрункій фігурі бездоганно.

Ніколь спокійно спостерігала за тим, що відбувається. Але раптом жінка звернула на неї увагу і здивовано дивилася, свердливши великими карими очима. Лоран, упершись руками в боки, з щільно стиснутими від злості губами стояв поруч і виглядав роздратованим.

Шатенка, сплеснувши в долоні і голосно радісно розсміявшись, урочисто промовила:

– Нарешті сталося, Лоране! Ти знайшов подарунок.

– Ти помиляєшся, Марго, – прошипів Лоран.

За їхньою спиною на порозі з'явилася гарна брюнетка.